ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід П`ятниця
29.03.2024
08:55
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2012 » Липень » 16 » УНІВЕРСУМ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Для мене патріотизм – це дія» (частина 1)
23:18
УНІВЕРСУМ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Для мене патріотизм – це дія» (частина 1)
УНІВЕРСУМ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Для мене патріотизм – це дія» (частина 1)

Валентин Олександрович Наливайченко народився 8 червня 1966 року в Запоріжжі. Закінчив з відзнакою Київський національний університет імені Тараса Шевченка, за фахом — викладач та референт-перекладач з англійської мови. Вільно володіє англійською та фінською мовами. Дванадцять років віддав роботі у дипломатії. Працював, зокрема, Генеральним консулом Посольства України у США, директором Департаменту консульської служби МЗС України, заступником міністра закордонних справ України, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Білорусь. У 2006 – перший заступник голови СБУ – керівник Антитерористичного центру при СБУ. З 2006 року в. о., а з 2009 до березня 2010 року – голова Служби безпеки України. Одружений, виховує доньку.

– Ми починаємо нашу розмову напередодні Дня незалежності. На календарі 2010 рік. На жаль, наша держава й досі перебуває в стані невизначеності – світоглядної, історичної, економічної, політичної, соціальної… Не розв’язавши проблем минулого, Україна від однієї невизначеності переходить до іншої. Пане Валентине, що може протиставити хронічному станові невизначеності нашого суспільства Ваша громадська організація?
– Члени нашої громадської організації «Оновлення країни» – це наcамперед люди дії. Треба не тільки правильно розуміти, відчувати, а й бути патріотом не лише за ідеями та на словах. Головне - правильно діяти, бути патріотом української дії.
Я почав би з того, що шукати відповідь на будь-яке світоглядне питання починати треба з себе – завжди чітко усвідомлювати, що саме можеш зробити, і бажано не сам, а з командою. Лише тоді появляється можливість знайти відповідь. Для нас відповідь щодо оновлення країни полягає у тому, щоб підтримати тих, хто стояв на Майдані, хто тоді й тепер здатний діяти, хто є українським патріотом, хто любить свободу у всіх її вимірах і виявах. Від свободи індивідуальної до свободи власного бізнесу. Перший світоглядний висновок, який ми зробили і будемо обстоювати завжди, – це усвідомлення необхідності демонтажу совкової антиукраїнської системи, яка все ще панує в нашій державі. Починаючи від репресивних правоохоронних органів до чиновників і корупції, які є реальним уособленням радянської, паразитуючої, антиукраїнської системи. Наш патріотизм – це конкретна дія проти совкової антиукраїнської спадщини. Те, що вона є антиукраїнською, кожен громадянин відчуває щодня.
Про хабарників і хабародавців не писав і не говорив хіба що лінивий. Але ось який парадокс. Коли я очолював СБУ, то мої підлеглі неодноразово ловили «на гарячому» високопосадовців, образно кажучи, хапали за руку, і злодіїв-міністрів навіть у суди доставляли. Але наша судова система, на жаль, неспроможна виносити справедливі вердикти, бути непідкупними вартовими Закону. Сьогодні вже йдеться про корупцію, яка знищує простого українця. Проблеми, які у будь-якій демократичній державі може розв’язати і розв’язує громадянин, все ще віддані на відкуп сумнозвісним ЖЕКам, паспортним столам, санепідемстанціям. Це ж треба: масово приватизовані узбережжя річок, озер і морів. Годі вийти на їхній берег – обгороджені парканами.
Все те, що у розвинених країнах працює на людей, у нас усі ці 19 років так і залишилось у власності совкової радянської системи, бо залишилася антигромадянською сама система влади, її інституції. Друге. Те, що ми європейська правова держава – базовий постулат і для мене, і моєї команди. Понад те, ми не бавимося, як деякі політики (а більшість з них, на жаль, це робить) своїми принципами. Перед виборами ці політики раптом забувають, що є НАТО, Європейський союз, українська мова, недопущення базування іноземних військ на нашій території, що, зрештою, передбачено Конституцією. Вони або мовчать, або починають говорити, використовуючи подвійні стандарти. Це неправильно. Незалежність українська має обстоюватися в інтересах її громадян, вона має гарантувати їхню безпеку, повинна мати можливість захищати територію держави на багато років вперед. Ми розуміємо, що правова держава – це тоді, коли закон один для всіх. І коли принцип невідворотності кримінального покарання за правопорушення один для всіх. Неприпущенна ситуація, коли корупціонер (він же партійний лідер) свого часу міністра підтримав, і з вдячності політичну партію цього корупціонера захищають, закривають кримінальну справу проти її лідера, а натомість порушують кримінальні справи проти опозиціонерів. Має бути з точністю до навпаки. Вчинив правопорушення, – то колір партійного квитка не має цікавити високий суд. Треба починати з усвідомлення невідворотності покарання.
Правова держава у нашому розумінні – це демонтаж каральної системи правоохоронних органів. Він починається з першої статті нового законодавства, яке у нас готове. Ми будемо його презентувати вже на початку вересня під час загальнонаціонального форуму громадських організацій «Оновлення країни». Підготовка проекту базувалась на моїх знаннях і досвіді роботи у МЗС, за кордоном та в СБУ. Перша стаття проголошує: захист прав і свобод громадянина – це пріоритет діяльності всієї правоохоронної системи України. Міліція та її спецпідрозділи мають захищати громадян, коли вони сплять, коли вони перебувають в магазині, коли вони виходять на майдан висловити свою позицію на захист власних свобод і Конституції. А не з точністю до навпаки: з кийками відгороджувати студентів від міністрів або людей, які тимчасово сидять на посадах начальників. Це не просто світоглядний принцип, це вектор розвитку держави. У тому, що треба зламати совкову антиукраїнську систему, яскравим виявом якої залишилася антигромадянська система влади, її інституції, переконана більшість з 46 мільйонів українців. Серед них і я.
– Наскільки допомагає у Вашій діяльності попередній життєвий досвід? Чи готові стати політичним керівником українських прогресивних сил? Адже існує позитивний світовий досвід: Черчілль, Де Голь, Аденауер і т.д. Зрештою, і в Україні колишні офіцери стають на чолі політичних проектів…
– Призначати себе вождем – це контрпродуктивно, не відповідає інтересам громадян. Не потрібні вожді. Потрібна ідея, потрібна українська дія. Для себе з нашими партнерами, союзниками, командою ми визначили і пропонуємо людям формулу українського успіху. Ця формула полягає у наявності людей, які здатні працювати й діяти. Вони стоять на патріотичних та професійних позиціях, готові змінити законодавство у бік посилення місцевого самоврядування. І це не пусті слова. Потрібно повернути права, владу, бюджет на місця. Тільки звідти можна почати оновлення економічне, гуманітарне, соціальне. Треба все з голови на ноги поставити, бо все знизу виростає. І ще. Коли громадські проекти будуються за вузьким професійним принципом, то це, на мою думку, помилковий шлях. Вихідці з силових структур – поважна категорія людей. Рішуча, патріотична. Але люди, які будують за професійними ознаками політичні поректи, діють, на мою думку, неправильно. Політична партія має представляти інтереси всіх людей. Наш принцип – загальнонаціональне представлення інтересів усіх людей, у тому числі й військових. Ми маємо захищати усіх громадян. Підполковник, полковник, капітан, які служили в українському війську, мають бути впевнені, що на пенсії їм не доведеться шукати кусень хліба. Раз і назавжди прописати у законодавстві гарантії для військових, котрі вийшли на пенсію. Так, як це зробили собі прокурори. Подивіться закон про Українську прокуратуру. Я не бачив жодного бідного або протестуючого прокурора чи пенсіонера прокуратури. Чому? Тому, що нормально прописане законодавство. У них пенсія удвічі, утричі, а іноді й у п’ять разів перевищує пенсію будь-якого українського військового. Це добре, що прокуратура колись домоглася собі такого закону, але такі закони і гарантії мають бути для будь-якого українського військового пенсіонера. І не потрібні пусті гасла: мовляв, як політик прийду і все вирішу для армії. Ви запропонуйте законопроект. Добийтеся його прийняття і виконання. Тоді це нормальне представлення і захист інтересів військових – і тих, що на посадах, і пенсіонерів.
– Але за чинного законодавства громадська організація має трансформуватися у політичну партію, щоб прийти до влади. Чи є такі плани?
– Безумовно. Але, звісна річ, якщо ти не вождь і думаєш не лише про себе, про свої кабінети зі шкіряними кріслами, мерседеси і бентлі. Подивіться, як живе в Україні будь-який партійний лідер. Зовсім не як рядовий український громадянин. Якщо ти думаєш не про себе улюбленого, а про презентацію і захист прав виборців, членів своєї організації, то мусиш, ясна річ, йти до влади. Але владу розглядати як інструмент для виконання і реалізації своїх обіцянок, виконання програми, якщо вона у тебе є. Якщо ж її у тебе немає, а є тільки гасла, навіть дуже красиві, то цього замало. Ось, наприклад: «Я знаю українську ідею». Добре, а що далі? Ось прийду до влади, тоді скажу. Прийшли до влади. І що ж? Лише два приклади, дуже промовисті. З розряду політичної міфології. Міф перший: не буде зростати ціна на газ – бо з Росією домовилися, термін перебування її флоту продовжили, її спецслужбу на свою територію запустили. А далі? Ціни на газ уже цієї осені для українських громадян зростуть удвічі. Отже, міф розвалився. Навіщо брехали? Другий міф: у нас з продовольством усе добре. Ми створюємо аграрні фонди, Україна – житниця Європи. Проаналізуймо. Зараз на світових ринках ціна на зерно на 60–70 відсотків підвищилася. Таким чином, українські аграрії повинні отримувати серйозні прибутки і кредитувати власні підприємства. Я зустрічався з людьми, котрі займаються сільським господарством. Нічого подібного. Вони не можуть продати зібране, вирощене у складних погодних умовах зерно. Чому? Тому, що існує створена попередніми урядами і підтримувана нинішнім урядом система зернотрейдерів. Хай би вона була, якби дбала про інтереси виробників, якби була вигідна українським аграріям. Якби прибуток і ціну регулювали справедливо. У реальності ж українські аграрії у боргах, у проблемах, потерпають від корупції. А перекупники (модне словечко – трейдери) утридорога продають зерно за кордон. Аграрний фонд для власної держави досі не створено. 4–4,5 млн. тонн має бути для балансу зерна. Запитайте у будь-якого урядовця. Та він навіть цифри не знає – скільки зараз збіжжя в аграрному фонді. Я здивуюся, якщо хоча би 1 мільйон уже закупили. Ніхто з уряду і урядовців не думає про виконання власних обіцянок. Швиденько продати, швиденько заробити, а з громадянами потім розберемося. А в нормальній європейській державі все відбувається інакше. Там думають: а як справи у вітчизняного підприємця. Як поживає працюючий співвітчизник чи пенсіонер. А потім усе інше. Безвідповідальність, непрофесійність і непатріотизм – основні риси нашої влади.
– Може, нам на озброєння взяти методи реалізації «грузинського чуда»? Чи можливе українське чудо?
– Немає ніякого грузинського чуда. Я хлопців, які там при владі, особисто знаю ще зі студентських часів. Життя нас порозкидало по світу. Зараз вони на високих посадах. І мене добре знають. Так ось, я знаю, з чого вони почали, з помилками зокрема. Але. Обіцяли демонтувати більшість міністерств – зробили. Обіцяли поліцію реформувати – зробили правоохоронний орган, який відповідає перед власними громадянами. Це – правда. Обіцяли суди реформувати (грузини були у ще гіршій корупційній ситуації, ніж ми) – зробили також. Навіть побудували нові приміщення для судів, щоб старі кабінети не нагадували суддям у мантіях, що можна брати хабарі. Обіцяли запровадити нову систему ліцензування, коли для будівництва готелю у центрі міста потрібно одержати тільки одну ліцензію – зробили. Я особисто знаю 32-річного мера Батумі. Дуже раджу туди поїхати, подивитися, що там відбувається на узбережжі. Хілтони, хаятти, інші готелі для власних громадян вже збудовані. Тому, що цей чоловік сам за кермом їздить (без водія і охоронця, як це заведено у нас) і чітко знає, що інвестор, який прийшов (грузинський, турецький, російський), отримає одну ліцензію і більше до нього ніхто не наблизиться, бо отримав від держави дозвіл, він вкладає в державу гроші. А вже на вкладених грошах заробляє податки місто. А міська влада з цих податків оплачує субсидії і все інше. Все просто. Тому ніякого дива нема. Є відповідальність. Сказали хлопці, пообіцяли і намагаються дотримати слова. Не намагаються відродити радянську систему, не витягують родичів і добрих знайомих з рідного села до влади, створюючи для них додаткові посади віце-прем’єрів, хлібні місця. Це в Грузії припинили. Викорінили. Бо усвідомили, що кумівство й хабарництво не дадуть країні рости. Отож вся повнота економічних свобод віддана людям.
– Що ж ними рухає?
– Відчуття відповідальності, команди, плеча соратника і любов до власної батьківщини. І воля понад усе.
– У Вашій команді є всі складові – засоби, методи для того, щоб подолати корупцію, прийшовши до влади, так як це вдалося у Грузії?
– І не тільки в Грузії. Більшість пострадянських країн, починали саме з цього, пройшли через це. Польща пройшла набагато складніший шлях. Найголовніше зрозуміти, що люди дії і патріоти мають прийти до влади. Прийти з розумінням, що доведеться не гроші заробляти, а провести дуже болючі й неприємні реформи, болючі й неприємні, зокрема, і для самого себе. А ще розуміти, що, займаючи активну громадянську позицію, ти не отримуєш гарантії на отримання посади міністра завтра. Або створення під твою персону нового міністерства. Ні, половину нинішніх міністерств треба закрити негайно.
«Оновлення країни» – це молоді люди, які мають зовсім іншу свідомість, які ніколи не працювали у комуністичній радянській системі і не зав’язані в корупції. Формула українського успіху полягає в тому, щоб зробити вільнішим життя кожного українця. Незалежно від того, чи він прагне бізнесом займатися, чи культурологічними питаннями, чи політичними. Максимальна лібералізація прав і свобод громадянина. Друга складова українського успіху – патріотизм. Ультрапатріотів, які призначають себе гетьманами, а потім кажуть: ти будеш у Донецьку по-одному, а у Львові по-іншому поводитись, народ не сприйме. Це нічим не краще від ситуації, в якій перебуваємо зараз. Це концептуальна помилка. Ви спочатку на людей попрацюйте, на всіх українців. Тих, які розмовляють угорською, кримськотатарською, іншими мовами. Створіть їм достойні умови для життя в Україні. Як приклад – кримськотатарське питання. Даруйте, що трохи відволікаюсь від теми. Татари, яких свого часу депортував Сталін, за часів Кучми повернулися. Слава Богу, що таке рішення було прийнято. А хто далі кримськотатарському народові дав українську перспективу? Відверто кажу – ніхто. Де українські школи, університети з пільговими умовами для депортованих народів? Де дороги, інфраструктура, постачання води? Саме в тих районах, звідки людей зігнали, де мали власність. Так, реституція питання складне. Колись у них забрали майно. Але ми не можемо у нинішніх громадян-власників забрати майно і віддати попереднім власникам. Подекуди навіть їхні старі будинки збереглися. Не дозволяє нам економіка масштабно компенсувати втрати депортованих, потрібно нормально розв’язувати питання розселення народу, що повернувся на рідну землю, і створення умов для нормального життя. Для цього владі вистачає і ресурсів, і повноважень. І коли кримська влада нарікає на неповагу до себе з боку кримських татар, то це і є совок в головах сучасних владоможців. Спочатку зробіть щось конкретне для людей, а вже потім претендуйте на повагу.
– Як позбутися совковості? Чи існують якісь ефективні рецепти, важелі?
– Найперш – українські реформи у всіх галузях і одночасна лібералізація економіки з пільгами для українського бізнесу. Ті, хто не розуміє, що будь-які реформи дуже дорогі, є просто романтиками або непрофесіоналами. Потрібно ініціювати реформи і забезпечити економічні ресурси для таких реформ. Програма реформування країни, розроблена громадським рухом «Оновлення країни», передбачає не мільярдні субсидії якомусь міністерству, а конкретні вкладення в дорогу, конкретну лікарню, конкретний дитячий будинок, оздоровчий центр для робітників тих чи інших підприємств, запровадження нормальних трудових угод. Це те, що ми розробили і передамо в уряд для виконання. Якщо вони не зможуть, то ми прийдемо в уряд і будемо виконувати. Для реалізації цього необхідне максимальне збільшення бази оподаткування. Для надходження податків, які мають допомогти розв’язанню кожного з цих питань. Максимальна детінізація економіки через максимальне спрощення умов для бізнесу. Не можете допомогти, то хоч не заважайте. Не заважайте українським бізнесменам, українським журналістам. Не можете посприяти – відійдіть. Журналіст сам заробить собі на хліб. Не створюйте цензуру, не посилайте податкову та інші каральні органи для того, щоб закривати ЗМІ. Вивільніть ініціативу, приватне життя людей. Вони самі знайдуть спосіб себе прогодувати.
Є ще одна складова реформ, надзвичайно важлива. Йдеться про дуже непопулярні заходи. Майже половину регулюючих структур і контролюючих міністерських органів має бути закрито. Більшість громадян України навіть не помітить їхнього зникнення. Повірте мені. Друге непопулярне рішення – це значне скорочення правоохоронних органів і їхніх функцій у боротьбі проти власних громадян. Конкретно. Якщо це податковий орган, то хай займається економічними питаннями. У нас зараз кожен правоохоронний орган має власні слідчі підрозділи. У кожного є навіть свій спеціальний підрозділ для боротьби з українськими бізнесменами. У міліції є, у податкової є, УБЕП, УБЕЗ, СБУ. Зміна ситуації можлива лише за вияву сильної волі й рішучості нової української команди, яка має прийти до влади. Якщо ж погрузне в корупції і підіграватиме своїм політичним партнерам і союзникам, а інших душитиме, – програє раз і назавжди. Досвід роботи у СБУ мені це підказує.
– У своїй пісні композитор і співак із Запоріжжя Анатолій Сердюк запитує легендарного Нестора Махна: «А над Гуляй-Полем цвітяться вишні… Нестор Іванович, Нестор Іванович: чому так вийшло?» Можна дещо перефразувати ці рядки з вірша Л. Верьовки: «А над Хоружівкою цвітяться вишні… Віктор Андрійович, Віктор Андрійович: чому так вийшло?». Зрозуміло, що запитання це скоріш риторичне. Але все-таки. Чому так вийшло? Чому так сталося? Чому не збулися очікування людей від Помаранчевої революції?
– Ми зустрічаємося з людьми, і люди в очі кажуть, що діється. Іноді таке, що краще б і не чути. Ідеали Майдану не реалізовані, бо не вождів на сцені люди чекали, а сподівалися, що все те, що при Кучмі їх давило (корупція, міліція, безкрай), що заважало їхнім дітям вступати у виші, зникне. Очікували на демонтаж совкової, антиукраїнської, корупційної системи. Натомість прийшли нові вожді й вождики, які не зважились не лише на демонтаж, але навіть забракло духу на реформування системи. Пригадайте гучну справу судді Зварича і ще семи суддів, які були затримані на гарячому з мішками грошей. Щодо резонансних справ загалом, то нагадаю, наприклад, 2009 рік, коли я оприлюднив інформацію про корупційні дії чотирьох народних депутатів. У нас були документи на руках. А у відповідь я отримав проти себе 24 судові позови. На жаль, народний депутат у нашій країні — людина поза законом. Генеральний Прокурор з трибуни Верховної Ради тоді сказав: «Я не знаю, що там Наливайченко вам показував, а у нас кримінальних справ немає». Або справа Рудьковського – ми її не просто розслідували, ми його в суд фактично на руках принесли. Інше питання – де тепер Рудьковський, чому він не отримав покарання в суді? Це питання вже не до мене.
Можу про себе сказати. Коли після роботи послом у Білорусі мене призначили головою СБУ, я насамперед поцікавився у свого попередника Ігоря Дріжчаного: «Чого ж нас так люди не люблять?»
2007 року ми розпочали програму реформування служби. Першим абзацом у ній було скорочення функцій служби. Мене тоді ніхто не зрозумів із поважних генералів. Вони вважали такий крок мало не кінцем світу. Наприклад, йшлося про те, що СБУ не матиме власних слідчих органів. Ми маємо зосередитися на контррозвідувальній діяльності. Друге – українізація служби. Також давалася непросто. Я пишу офіційний документ, де звертаюсь до колеги: «Пане капітане». Вони мені повертають зі зверненням: «Товаришу Наливайченко». Я запитую: «Який я вам товариш?». Я в комуністичній партії ніколи не був. У День вишиванки я прийшов на роботу у вишитій сорочці. Для багатьох це був шок. Але через два місяці вже багато молодих людей без жодного примусу почали приходити на роботу у вишиванках. Не всі, не було ж мого розпорядження: «Всім одягнути вишиванки або шаровари». Шароварщина – це навіть більша дискредитація української ідеї, ніж говорити російською в українських установах. Прапори українські розпорядився поставити на дахах. До того часу їх там не було. До речі, і досі вони там стоять. Але це все лише пунктирні питання, які передбачали для мене дуже болючі реформи. Саме тому я не хочу більше перебувати в СБУ. Бо у керівника не стільки часу забирає сама робота, як ламання стереотипів, традицій, усталеного порядку. Ми скоротили тоді чотири з половиною тисячі посад, і дуже добре. Звузили сфери того, де СБУ займається економікою. Подали проект закону, де прописали, що не треба занадто багато правоохоронних функцій. Це – пережиток радянщини.
Треба перейти на національні позиції, захист територіальної цілісності держави, її суверенітету, щоб іноземні спецслужби на території України не тільки не працювали, але й доступу не мали. Друга складова – контррозвідка і досить. Слідством хай займається прокуратура. Так, як у будь-яких європейських державах відбувається. Для боротьби з тероризмом має бути спеціальний озброєний підрозділ. У нього має бути найкраща зброя, найкращі умови підготовки. Такий підрозділ є. Це - «Альфа», яка відпрацьовує свою майстерність на найкращих полігонах держави. Там мають змогу тренуватися водолази і парашутисти. Для цього є всі умови. Але в жодному разі на території України цей підрозділ не може використовуватися в інших цілях. Не має права використовуватися. Це теж прописано у проекті закону. Зрозуміло, що він не буде ухвалений за цього парламенту, але політики тимчасові, а Україна вічна. І колись це законодавство буде ухвалене.
– Без економічного реформування Україна сильною не стане. Це зрозуміло. Деякі політологи вважають, що феномен падіння рейтингу Арсенія Яценюка стався саме через брак у нього сильної команди. Наскільки сильна ваша команда? Чи є в ній свій Бальцерович?
– У нас команда професіоналів. Переважно це молоді люди, які, слава Богу, не працювали у радянських органах влади, навчалися в кращих українських університетах і за кордоном, отож мислять не по-совковому. Є порядні, кваліфіковані люди, з якими ми стоїмо на однакових позиціях щодо реформування української економіки. Простіше кажучи, на засадах максимального сприяння українським підприємцям. Упродовж червня-липня цього року «Оновлення країни» провело всеукраїнський збір підписів підприємців та їх громадських об’єднань проти прийняття урядового законопроекту та у співпраці з представниками малого і середнього бізнесу опрацювало ряд принципових вимог до Податкового кодексу. Ми виступаємо від імені сотень тисяч українських підприємств. Ми не просто підписи збираємо. Виписуємо новий проект кодексу, будемо презентувати і домагатися його розгляду в парламенті. А проект податкового кодексу, у такому вигляді, як він був поданий, абсолютно радянський, каральний, був відхилений і завдяки нашій активності, і активності українських громадян.
Громадська ініціатива «Оновлення країни» наполягає на збільшенні граничної виручки для фізичних осіб-підприємців до 1 млн. грн. Це стане важливим стимулом для розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, зміцнення національної економіки і формування середнього класу. Треба повернути в проект Податкового кодексу податок на нерухомість, який зник з попередньої редакції, і запровадити давно обіцяний урядом податок на розкіш. На відміну від посилення податкового тиску на дрібних підприємців, ці податки є реальними джерелами збільшення бюджетних надходжень, однак уряд Азарова не бажає їх запроваджувати.
Ми вимагаємо вже з 2011 року знизити ставку податку на прибуток та ПДВ до 15% без можливості повернення до більшого розміру. Такі кроки дозволять суттєво зменшити тінізацію економіки, обмежити корупційні схеми в сфері оподаткування та сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в країні.
Ми наполягатимемо, щоб були враховані всі інтереси, позиції, які висувають українські підприємці. Особливо коли йдеться про тих, що працюють на українських ринках. Сприймати їх як спекулянтів – пережиток радянських часів. «Треба всіх зігнати з ринків і поставити своїх», – іноді вважає влада. Так, принаймні, діяв мер Полтави. Ми приїхали туди, зустрілися з підприємцями. Це люди, які заробляють 100–160 гривень на день і годують свої сім’ї. Вони мають свої робочі місця.
Боротьба з безробіттям і надання можливості громадянам утримувати свої сім’ї є нашими пріоритетами. І ми відстоювали і відстоюватимемо права саме цих людей. Ми проти того, щоб про людей, які стоять на ринках, говорили, що вони не потрібні нашій економіці. Це – неправда. Робочих місць має бути більше, безробіття повинно знижуватися. І таким людям також треба максимально широко надавати можливість заробляти гроші. Зарплату платити офіційно знову стало невигідно, обігових коштів бракує, фахові спеціалісти вже давно кажуть, що немає звідки збирати податки.
Якийсь час нинішній уряд усі труднощі пояснював наслідками крадіжок попереднього уряду. Добре. Вже минуло більше шести місяців, то де хоч одна реформа, яка б збільшила надходження податків? Не в каральний спосіб, бо вже нема з чого здирати. Ті обідрали наперед, й ці наперед обідрали. Потрібно розширити поле оподаткування, створити більше робочих місць, розширити ринки збуту. Тим часом урядовий проект Податкового кодексу продовжує ігнорувати потреби підприємців.
З Росією партнерство надзвичайно важливе в економічній сфері. Назвіть мені хоча б одну галузь української економіки, яка б за півроку збільшила експорт продукції до Росії, до такого близького партнера, яким хвалиться влада. Автомобілебудування, наприклад. Партнерство потрібне, то чому ж вони розмістили замовлення на Боінгу?
Я народився і виріс у Запоріжжі. У мене батько все життя пропрацював на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Це 10 000 працівників. Якби підприємство розширило ринки збуту, то це було б краще для мого батька та тисяч інших сімей працівників підприємства. Де таке рішення влади, де така політика?

Переглядів: 1281 | Додав: захарченко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2024