ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Четвер
28.03.2024
13:30
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 86
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2011 » Липень » 26 » Звернення ОУН (б) з нагоди 20-ліття Незалежності України
20:24
Звернення ОУН (б) з нагоди 20-ліття Незалежності України
Звернення ОУН (б) з нагоди 20-ліття Незалежності України

Провід і все членство Організації Українських Націоналістів щиро вітає український народ із відзначенням 20-ліття проголошення Незалежності української держави. Цьому політичному Акту, який був підтверджений 1 грудня 1991 року всеукраїнським референдумом, передувала тривала боротьба націоналістів та свідомих верств українського народу в 1989-1991 роках. Водночас стверджуємо, що Незалежність від 24 серпня 1991 виросла з Декларації про держаний суверенітет України 16 липня 1990-го, а не з московського путчу і бурхливих подій 19-23 серпня 1991 року.
           Новітня Українська держава, як і кожна європейська держава, має свою історичну основу в прагненні українського народу до свободи і самовизначення; має свою політичну основу в контексті європейських цінностей і спільного розвитку для здобуття добробуту й захисту основних прав і свобод громадян; творить свою юридичну основу у формі Конституції як однодушний вислів політичної волі українського народу.
Відзначаючи 20-ліття Незалежності, ми своїми думками повертаємося у далекий 1917 рік, коли в горнилі Національної революції Україна скинула з себе вікове ярмо й проголосила суверенні УНР й ЗУНР, які на Софійському майдані 22 січня 1919 року об’єднали свої прагнення до єдності в Акті соборності України. Зазнавши поразки у перших Визвольних змаганнях (1917-1921), почетвертовані частини єдиної української нації опинилися під жорстокою російсько-большевицькою окупацією, під польською займанщиною, під пануванням Чехословаччини та Румунії.
          Воля до свободи і самостійності в народі ніколи не згасала, незважаючи на геноцид сталінсько-тоталітарного режиму проти віковічної основи української нації – волелюбних селян-господарів. Накинена силою тоталітарна і безбожна влада большевиків викликала на окупованій території Народну війну, що тривала від 1921-го до 1933 років. Польська держава дискримінувала українське населення на західних землях України і «пацифікацією» намагалася вбити в українцях Богом дане бажання до свободи і незалежності.
          Гнів за втратою державності і через національне приниження піднімав до боротьби дедалі нові покоління українців. В умовах бездержавності прапор самостійності взяла на себе заснована 1929 року ОУН, яка ставила за найвищу мету здобути державу або загинути за неї. Цей ідеал втілився у проголошенні 1939 року незалежності Карпатської України, відтак в Акті відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року. На збройний захист проголошених із волі народу державних утворень постали Карпатські січовики, воїни УПА та увесь український народ, який не бажав повернення большевицької тиранії.
         Боротьбу, яку вів український народ, не зупинили ні тюрми, ні заслання, ні каторжна неволя в ГУЛАГу, ні ліквідація Українських Церков. Дух боротьби надихав дедалі нові покоління до спротиву і призвів, врешті-решт, до національного пробудження і політизації всього суспільства, які вилилися у проголошення спочатку Суверенітету України, а потім – повної державної Незалежності.
Її передумовою є існування та прагнення української нації. Кожна нація є насамперед особистістю, і вона (нація), як і створена Богом окрема людина, є неповторною. Нація – це історична особистість, бо народжена з етносу стає суб’єктом історичного розвитку. Україна, яка своїми коріннями сягає в сиву праісторію та в період Київської Русі, від XVII століття стає суб’єктом світової історії: у неї сформована самобутня мова, національний світогляд, власна культурна й політична релігія, з ідеєю державності та національних інтересів.
Україна проходить нелегкий історичний шлях між поразками й перемогами, але в кінці українці завжди залишалися непереможними. Новітня українська національна ідея, відображена й втілена в національно-визвольному русі ХХ століття, в тому числі й ОУН та УПА, виявилася непереможною.
Україна має величезний масив історичного досвіду, який дає їй право увійти в героїчну історію людства. У боротьбі перемагали ті, які зберегли віру в святу основу національного руху, в Боже благословення носіїв української вдачі і мови, у святість суверенних поривів за Україну. Бог був і є завжди з тими, хто зберігав цю віру в себе, у свою національну особистість. Віра давала легітимність нашій боротьбі за визволення із ворожих лабет, які душили й намагалися знищити українську історичну особистість.
          Проголошення Незалежності стало початком остаточного воскресіння українського Духа, якого було поховано живцем різними окупантами нашої історичної землі. На порятунок Духа, який є спільний для всієї нації – і для живих, і для ненароджених, і для тих, які з волі червоних сатрапів не могли народитися в найчорніші роки Голодомору, і для тих, які народяться у всі віки, в кожному поколінні українців завжди поставали нові велетні Духа й Чину.
Пробуджене генієм Т.Шевченка політичне українство, згуртоване в Кирило-Мефодіївське Братство, написало перший політичний маніфест новітнього українства – «Закон Божий. Книга буття українського народу». Він став першою декларацією українства, яке усвідомило свою власну геополітичну місію на землі. Акт 24 серпня 1991 року немислимий без цього першого маніфесту кирило-мефодіївців, яких надихав могутній Дух Т.Шевченка.
Двадцять років Незалежності – найдовший період збереження державності України за останнє століття, не враховуючи комуністичне колоніальне утворення УССР. Ця дата дає привід для гордості й окремого відзначення цієї переломної події, яка в багатьох українців сьогодні, на жаль, не породжує правдивого святкового настрою. За цей період українська нація, втягнена в поточну політичну активність заради незначних подачок з волі «сильних світу цього», не змогла належно піднятися, внутрішньо повністю відродитися, державно остаточно й незворотно утвердитися. Ми були свідками радісних піднесень, але й болючих падінь, ми пережили моменти значного поступу, але й гіркі хвилини відкочування назад, ми донині не позбулися загрози повернення до вбивчого минулого.
Україна має всі зовнішні ознаки незалежної держави: територію, кордони, герб, гімн, валюту, армію, Конституцію. Однак окремі політичні сили, обтяжені ідеологічним багажем із минулого і при неконструктивному ставленні деяких стратегічних партнерів до нашої держави, не дають Україні повністю розправити свої сили й визначати шлях свого вільного розвитку, згідно з історичною волею народу. Держава – з погляду історичної особистості – ще не встигла стати зовсім українською та європейською, в повному сенсі свого геополітичного і геокультурного визначення. Причина такого стану – історичне невігластво більшості керівників, недостатність українського національного чинника і розпорошеність національно-демократичних сил.
Доказом наших тверджень і соромом можуть послужити численні провали під час голосування на сесіях Верховної Ради України з метою домогтися визнання боротьби воїнів ОУН й УПА як боротьби за волю і незалежність України. Для підтримки цього внеску ніколи не знаходилася не то що звичайна більшість, ба навіть мінімальна кількість депутатів, необхідна для винесення цієї пропозиції на порядок денний парламентської сесії. Таке ставлення депутатів до великої частини української героїчної нації записано чорною плямою в анналах Верховної Ради всіх скликань.

За перші 20 років Незалежності Україна зазнала цілу низку втрат, про які ми не сміємо забувати, бо вони становлять урок на майбутнє:

- допущено кримінальне розкрадання могутнього Чорноморського флоту України, а відмова від ядерного статусу України відбулася без достатніх гарантій безпеки і фінансово-економічних компенсацій за наші суверенні поступки;
- до кінця не вирішене питання справедливого розподілу золото-алмазного фонду, валютних резервів і закордонного майна та ліцензій СССР;
- нерішучість стосовно демаркації східного кордону з Росією на суші та на морі; невизначена тривала присутність ЧФ Росії на суверенній території України;
- відтік інтелекту з України та еміграція мільйонів безробітних українців на заробітки за межами держави; відсутня державна ефективна опіка на підтримку світового українства;
- «розбійний напад» органів влади на громаду віруючих і патріотів під час похорону Патріарха Володимира Романюка на території св. Софії;
- насильне захоплення Московським Патріархатом керівництва частиною УПЦ, що підважує духовний суверенітет України і є головною перешкодою до відродження й об’єднання традиційних Українських Церков в дусі князя Володимирового та митрополита Іларіонового благочестя;
- змовницька ліквідація Національної гвардії як гаранта Конституційного правопорядку і територіальної цілісності України, а також як сторожа для випередження сепаратистських спроб послабити або знищити нашу державу;
- вбивство за загадкових обставин політичних діячів-патріотів В.Гетьмана, В.Чорновола й І.Гавдиди – як найбільше резонансних, та журналіста Г.Гонгадзе – як найбільш використане вбивство в цілях політичної дестабілізації в державі;
- приватизація величезних активів народного багатства купкою олігархів за допомогою влади і вивезення ними відчуженого від народу та держбюджету багатства за межі України;
- залишена державними чинниками напризволяще і недофінансована українська культура в усіх її проявах – в освіті, науці, радіо- і телефірі, кінематографі, театрі, музиці, книжковій продукції;
- позбавлення Українського Інституту Національної Пам’яті функції органу виконавчої влади і зведення до суто номінального існування, призначенням на чолі комуніста різко зірвало успішний процес відродження національної пам’яті; руками СБУ влада переслідує молодих істориків новітньої України;
- деформація конституційного балансу сил: виконавча президентська влада панує над парламентом і над судовою системою, з її допомогою влада переслідує опозиційних політиків, змушує їх шукати політичного притулку за кордоном і нарощує загрозу авторитаризму;
- утиски свободи слова, відродження корупційних схем в освітній системі;
- по суверенітету України було завдано три непоправні удари: так званим касетним скандалом Мельниченка-Мороза; отруєння діоксином кандидата у президенти В.Ющенка; бліц-капітуляція В.Януковича в Харкові територіальною поступкою російському ЧФ взамін за дешевий газ олігархам, як винагорода за їхній вклад у перемогу «регіоналів» на виборах.

Останні політичні кроки – це чіткі сигнали антиукраїнського та авторитарного курсу теперішньої влади, вони не свідчать про її демократичний характер. Така «глуха» до народних прагнень політика в результаті знову призведе до всенародного спротиву.
На 20-му році Незалежності Україна дуже часто може почуватися обкраденою й обманутою, а то й приниженою. Україна зовсім не бідна країна, вона багата на людські й природні ресурси. Але її влада духовно й матеріально відчужена від українців, від історичної нації на своїй споконвічній землі, а також від світового українства.
Маєстат української нації в повноцінній Українській державі, що відродилася 20 років тому на руїнах розваленого СССР, вимагає від українців сучасної масштабної візії, відчуття реальної опіки своєї держави та надзвичайних зусиль для її розбудови в повній життєвій силі, в тому матеріальній та духовній.
          За пройдені 20 років Незалежності Україна пережила також світлі та незабутні моменти, хоча не було їх надто багато. До них належать, зокрема, відродження традиційних Українських Церков, численні візити глав закордонних держав до Києва, в тому числі й глав світових Церков – Папи Івана-Павла ІІ та Патріарха Варфоломія.
Помаранчева революція своїм спалахом спонтанності і мирним спротивом владі здивувала увесь світ і продемонструвала йому демократичну сутність українців: вони всім народом постали проти фальсифікаторів їхньої політичної волі і відстояли свою особисту та національну гідність.
28 січня 2010 року Президент В.Ющенко видав указ про вшанування борців за незалежність України, в якому, крім вояків ОУН і УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української Військової Організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української Головної Визвольної Ради й інших військових формувань, які боролися за незалежність України.
           До незаперечних позитивних дій влади зараховуємо присудження найвищих державних нагород «Герой України», якими посмертно відзначено великі заслуги Р.Шухевича й С.Бандери перед Батьківщиною. Жоден суддя не в праві й не в силі відібрати від них їхні безсмертні чини, покладені на жертовний вівтар України. Народ із кожним днем більше довідується про своє правдиве минуле і дедалі глибше усвідомлює, хто були для України справжні герої, а хто – кати, грабіжники й поневолювачі.
До відродження історичної пам’яті як основи української національної ідеї причинилися за всі роки Незалежності не так державні органи, як громадські структури, такі як Центр дослідження визвольного руху (ЦДВР), Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» у Львові, Інститут історії Церкви при УКУ, Державний архів СБУ (до приходу «регіоналів»), київський «Меморіал» ім. В.Стуса та багато дослідників національної історії України.
        Прихід до влади вчорашніх фальсифікаторів від політики та кланів від економіки ще яскравіше відтінює правильність демократичної суті українського протестного майдану. Антиукраїнську владу, – ми в тому впевнені й пересвідчені досвідом, – нам допоможе усунути з владних крісел новий Майдан, він вимагатиме встановити в державі справжню конституційну, тобто народну владу. Новий Майдан боротиметься за усунення олігархів, які встановили в Україні неприродну монополію влади та фінансів. Поразка «помаранчевої» влади на президентських виборах 2010 року обернеться для України на користь, якщо ми нарешті покінчимо з обманливим популізмом у політиці. За 20 останніх років жодна влада в Києві ще не представила народові далекоглядну стратегію економічного розвитку держави. Президенти й уряди фактично керували й управляють державою з дня на день, вони реагують на події радше відрухово, аніж продумано, й тому Україна не спроможна виступати суверенним суб’єктом, а постійно скочується до об’єкту в стратегічних розрахунках чужих сил.
          Проте роки незалежності також показали, що політика була спроможна розвинути конструктивну практику, яка виявила причинно-наслідковий зв’язок, який існує між особистою свободою та економічною свободою і – відповідно – економічним зростанням. Без цього взаємозв’язку неможливо творити добробут для всіх громадян. Короткий період економічного зростання із профіцитним бюджетом Україна пережила лише на початку 2000 року за прем’єрства В.Ющенка. Ця досі небувала успішна економічна політика була насильно призупинена зняттям прем’єра. Повернення Ющенка стало можливим завдяки Помаранчевій революції на численних майданах солідарної України. Відновити здорову рівновагу в народному господарстві України і побороти хворобу корупції в суспільстві та державі допоможе тільки дотримання усім суспільством морально-етичних засад, які випливають із традиційної християнської релігії.
        У Майдані лежить для українців історична запорука глибокого морального очищення влади, докорінного оновлення політичного світу, і повернення вектора історичного розвитку України в напрямку до Європи, з її християнською культурою і прогресивними здобутками Просвітництва. Бо ми є народ. Ми є українська нація. Ми – Українська держава, в якій українська влада – це усвідомлення та реалізація цієї політичної істини українською людиною.
        З нагоди нинішнього свята ми хочемо подякувати всім українцям, які по-справжньому шанують наших великих попередників, Будівничих держави і Героїв, серед них Миколу Міхновського, Симона Петлюру, жертв Народної війни і Голодомору, Євгена Коновальця, Романа Шухевича і його славних Командирів УПА, Степана Бандеру, а також видатних українців ХХ століття – Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосифа Сліпого, Патріарха Мстислава Скрипника, Зеновія Красівського, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Славу Стецько – усім великим українцям немає числа. Створімо для них Національний некрополь і Пантеон слави на Печерських пагорбах вічного Києва. А для цього у Києві нарешті мусить запанувати українська влада, з виразною українською історичною особистістю.
         Вітаємо український волелюбний народ із новітньою державністю, вітаємо шановних ветеранів Визвольних змагань, в тому числі й воїнів ОУН-УПА, всіх солдатів, які полягли за волю України і визволення нашої землі.
Зокрема, вітаємо молодь – надію і майбутнє української нації, засновників здорових українських сімей, спадкоємців слави наших попередників і будівничих новітньої Української держави. Бажаємо, аби українська молодь брала приклад із геніальних творців Ідеї та Чину, розвивала незалежну Україну і визначила їй гідне місце серед кола інших демократичних і процвітаючих держав у Європі та у світі.

Слава Україні! Героям слава!
Слава творцями Української держави!
Провід ОУН (б), Головна Рада ОУН (б)

Переглядів: 1045 | Додав: захарченко | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2024