ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Субота
18.11.2017
05:59
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 77
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2011 » Січень » 26 » Інтелектуали відповідальні за майбутнє
07:57
Інтелектуали відповідальні за майбутнє
Інтелектуали відповідальні за майбутнє

Інтелектуали відповідальні за майбутнє

22 січня в Києво-Могилянській академії відбулася зустріч інтелігенції. Після святкова активізація громадян не обминула і нашу еліту. Не розуміючи, як можуть проукраїнські політики в день Соборності під заклики до єднання діяти окремими корпоративними тусовками, не бажаючи підігрувати жодній політичній команді, представники інтелігенції вирішили зібратись з метою обговорити нагальні проблеми сьогодення і пошукати спільно шляхи їх вирішення.

Щоби мати уяву про що говорилося на зустрічі пропонуємо ознайомитися з виступом одного з учасників зустрічі - голови Центру політико-правових реформ Ігора Коліушка.
Всі 20 років нашої незалежності ми мали проблеми з якістю державної влади. Цьому є безліч об’єктивних і суб’єктивних причин. І століття колоніального статусу, і неодноразове винищення української еліти численними тиранами та їх прислужниками, і Голодомор, і радянське викривлення дійсності, моралі, освіти… Все це спричинило слабкість національної еліти та її недостатню професійну підготовленість до формування влади незалежної держави.

Компроміс з радянсько-комуністичною елітою щодо проголошення незалежності України призвів до збереження саме представників цієї еліти при владі, та унеможливив люстрації.

Мобілізація (чи спокуса, це вже в кого як було) значної кількості інтелігенції у політику, в депутати різного рівня, звичайно покращила стан політикуму, але не забезпечила радикального перелому ситуації з формуванням владних інститутів. Зате цим самим суттєво ослабила саму інтелектуальну верству інтелігенції, яка почала втрачати свою роль морального авторитету та головного провідника суспільного розвитку.

Сьогодні ж ми прийшли до ситуації, яка найкраще, найточніше окреслюється метафорою «ординська окупація». При владі люди для яких Українська держава не є ніякою цінністю, а частина з них відверті українофоби. Вони в будь-який час готові виїхати жити в іншу країну, якщо це буде їм матеріально вигідно. Вони кочівники. Метою їхньої діяльності в українській політиці є виключно особисте збагачення. І заради цього вони не зупиняються ні перед чим – ні перед грабунком Державного бюджету (тобто усіх громадян), ні перед продажем національних інтересів сусідній державі, ні перед новою тиранією і визиском власного народу. Прояви всього цього ми спостерігаємо мало не щодня уже майже рік.

Здавалося б, ну що ж тут такого особливого – вибрали погану владу, з ким не буває, на наступних виборах виберемо кращу. Але не в наших умовах. По-перше, ми не маємо гарантії наступних чесних виборів. Навіть закону, який би хоч де-юре гарантував вплив виборців на персональний склад парламенту, ми не маємо. Не кажучи вже про здатність його реалізувати де-факто.

А по-друге, ми не маємо також опозиції достатньо моральної, відповідальної, патріотичної, професійної, згуртованої, готової до самопожертви служити суспільству, а не тільки боротися за владу щоб перерозподіляти його блага. Так звані опозиційні партії сьогодні заражені тими ж вірусами що й владні, за винятком хіба що українофобства. Адже в тих хто відстежує діяльність нашого політикуму, лише можливо до одного-двох десятків народних депутатів України немає претензій у непослідовності та корисливості або, як мінімум, – бездіяльності та бездарності. Та й ті нечисленні залишки потенційно справжніх парламентарів розділені на десяток груп і партійок і не можуть чи не хочуть діяти злагоджено в інтересах суспільства. Навіть у День Соборності українських земель вони не здатні вийти разом на один майдан. Не те що узгодити стратегію і тактику звільнення України від орди та очолити процес будівництва справді вільної демократичної Української держави на засадах європейських цінностей.

На кого ж має надіятися Український народ у такій ситуації?

Нещодавно мені попалась стаття російського публіциста Лілії Шевцовой (Novayagazeta.ru, 12.01.2011), у вступі до якої сказано, здавалося б прості, навіть банальні, але надзвичайно точні і вчасно виголошені слова:

«Великі уми недавнього минулого – від Макса Вебера до Карла Поппера, від Юргена Габермаса до Альбера Камю – наполегливо думали над покликанням інтелектуалів. Їх розмірковування в 90-ті роки підсумував Ральф Дарендорф, думку якого можна звести до такої аксіоми: Інтелектуали несуть відповідальність перед суспільством. Там, де вони мовчать, суспільство втрачає своє майбутнє.

Досвід оксамитових революцій Східної Європи дозволяє сформулювати ще одну аксіому: Здобуття свободи може бути безкровним, лише якщо інтелігенції вдається зберегти в суспільстві не тільки роль морального арбітра, а й здатність формувати порядок денний.»

Слава Богу ми маємо не один десяток воістину великих інтелектуалів, які не мовчать. Рядки, сторінки і томи їхніх наукових, публіцистичних, художніх і навіть поетичних творів засвідчують нашу спроможність не втратити своє майбутнє. Але розпорошені зусилля і виступи окремих науковців чи журналістів, письменників чи експертів, церковних чи громадських діячів, на жаль, не здатні формувати порядок денний суспільного життя. Для цього необхідне об’єднання зусиль. Необхідний заклик суспільству рухатися чітко окресленим маршрутом, виголошений якоюсь достатньо чисельною сукупністю інтелектуалів.

І тут виникає ряд проблем. По-перше, на відміну від фізики, яка дає відповідь на питання яка критична маса необхідна для ядерного палива, щоб досягнути ядерного вибуху, соціологія не має точної відповіді на питання якою має бути чисельність сукупності інтелектуалів, щоб суспільство почуло і повірило їм. Але логіка підказує, що перехід кількості в якість тут все ж має відбуватися також.

По-друге, ці інтелектуали повинні бути не тільки освічені, розумні й досвідчені, вони мають бути ще й моральними авторитетами для суспільства. А це означає не просто бути не поміченим у брехні та крадіжках, але й роками демонструвати здатність чесно та якісно виконувати свою роботу, не піддаватися спокусам влади, не йти на корисливі компроміси, поважати свободу і право вибору іншого, але й не миритися з аморальними поступками, осмислювати тенденції розвитку суспільства, думати про його інтереси, і бути готовими жертвувати чимось заради них (наприклад, часом, грошима, кар’єрою…).

Я переконаний, що в Україні, в тому числі в цьому залі, таких людей є дуже багато. Питання залишається за домовленістю і початком спільної діяльності.

Інтелектуальна еліта суспільства, яка складається з кращих представників науки, аналітичної журналістики, діячів культури, громадських та церковних діячів, повинна бути організована і працювати на регулярній основі. Подібно до політичної та економічної еліти, але при цьому не зливатися з ними. Матеріальні інтереси та боротьба за владу, які домінують в діяльності політиків і бізнесменів, стають причинами втрати довіри ними у громадян. Саме моральний авторитет є найбільшим капіталом, є інструментом впливу інтелектуальної еліти. Тому в свідомості громадян вона повинна чітко виділятися та відмежовуватися від політичної та економічної. Звичайно, повинно бути спілкування між представниками всіх трьох еліт, але не взаємне об’єднання та злиття. І, звичайно, не інтелектуали повинні іти на роботу до політиків, а навпаки політики повинні приходити до інтелектуалів за знаннями і підтримкою.

Якими ж можуть бути форми роботи інтелектуальної еліти?

1.

Насамперед – колективне реагування на резонансні суспільні події, тобто заяви та звернення щодо суспільно значимих дій чи бездіяльності як влади, так і опозиції та інших структур, компетентний аналіз проектів важливих державних рішень.
2.

Опрацювання стратегій суспільного розвитку та оприлюднення їх. Це необхідно робити не лише публікаціями результатів наукових досліджень та публіцистичних матеріалів, але й живим спілкуванням в дискусійних клубах, на круглих столах і конференціях.
3.

Цілеспрямований вплив на політичні та економічні структури суспільства з метою реалізації ними найкращих стратегій суспільного розвитку. Це можливо завдяки моніторингу діяльності влади, поточній оцінці її ефективності, участі в агітаційних кампаніях під час виборів тощо.
4.

Сприяння самоорганізації громадян та розвитку громадянського суспільства, поширенню моральних цінностей, засад справедливості та довіри між громадянами. Тільки на такому фундаменті може вирости ефективна політична система суспільства.

Ігор Коліушко

Переглядів: 1349 | Додав: захарченко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2017