ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Четвер
21.09.2017
00:53
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 77
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2010 » Листопад » 29 » Потрібно не очікувати, а діяти! Володимир РОСОЛОВСЬКИЙ.
21:46
Потрібно не очікувати, а діяти! Володимир РОСОЛОВСЬКИЙ.
Потрібно не очікувати, а діяти! Володимир РОСОЛОВСЬКИЙ.

Кожна людина, родина, народ має своє коріння. Кожна нація має свою самобутність: мову, звичаї, традиції, історію. Кожне покоління вливає у життя нації певну енергію. Кожна людська особистість отримує від Бога певний талан – дар Божий. Від сили духа, шляхетного пориву, мудрості і творчої снаги провідників народу залежить розвиток нації і держави.
На двадцятому році незалежності Української держави ми, українці, перебуваємо у „підлітковому” віці, у вирі фантазії і ностальгії, бо не накреслили шляхів для розвитку національної особистості, розвитку держави.
Помаранчева революція дала поштовх до усвідомлення українцями своєї причетності до великої української нації, але не викристалізувала чеснот влади, усталених рис провідної верстви, без яких кожне суспільство  розкладається і занепадає.
Народ очікував від помаранчевої владної команди покращення добробуту, упевненості у завтрашньому дні. Цього не сталося. В Україні криза влади, а отже, продовжує працювати цілісна система нищення українського: мови, духовності і культури, звичаїв та традицій, українського духу.
Чи здатні ми, „пересічні” громадяни держави (саме так нас сьогодні називають), протистояти цьому лиху?
Григорій Ващенко у книзі „Виховний ідеал” пише, що виховання молоді тільки тоді може дати великі позитивні наслідки, коли родина, виховні заклади, церква і суспільство будуть діяти в повній взаємній згоді і в одному напрямку.
Національна ідея, почуття національної гордості і національної гідності, національна свідомість через відсутність чеснот провідників народу не стали пріоритетними у виховних закладах держави.
Українська родина розбита і розкидана по всіх світах у пошуку матеріального достатку і кращої долі.
Суспільство зневірене у владі. На кожному кроці, щоб приспати національну пильність, занепокоєння народу суспільно-економічною кризою, пошуком шляхів виходу держави із деградованого стану, українцям нагадують слова Леоніда Кравчука: „Маємо те, що маємо”.
То де ж та сила, яка об’єднає родину, виховні заклади, церкву і суспільство та поведе у повній взаємній згоді до їх призначення.
Проаналізувавши праці Ващенка, творчу спадщину Донцова, Стецька, Бандери, дійшов висновку, що творчий доробок українських мислителів не використано державою для розвитку особистості, для формування національної еліти, розвитку могутності держави.  В Україні, на жаль, не напрацьована система кадрового добору.
Людину неможливо змінити законами і реформами. Вона може оновити себе тільки сама і лише з Божою допомогою, якщо усвідомить необхідність свого внутрішнього оздоровлення.
Ми чекали змін, що прийдуть „згори”, обравши нову демократичну владу,  але не отримали результату, на який очікували. Ми пробували це робити з „низів” і також наштовхувалися на різні перешкоди. Нам не вдавалося в повній мірі здійснити ту мрію, що у віках зростала. Не вдосконаливши особистість, ми не змінимо нашого становища в державі і не будемо мати кращого життя, якщо не почнемо з себе.
Патріарх Йосиф Сліпий заповідає іти шляхом обнови.
Кожна свідома людина повинна дбати про своє здоров’я, збагачувати свій духовний світ, знаходити радість життя у змістовному відпочинку.
Як оздоровитися, збагатити свої моральні якості, свій духовний світ? У чому сенс життя людини на землі?
Й. Гете говорив про те, що людина повинна кожного дня послухати бодай одну пісню, прочитати бодай один добірний вірш, оглянути бодай один добірний образ і, коли це можливо, сказати бодай кілька розумних слів.
Кожний може стати корисною, поважною, щасливою людиною, коли буде вдосконалювати свої здібності, коли орлиним зором буде виглядати можливості піти наперед, коли буде ставити опір спокусам і не буде віддаватися поганим утіхам.
Якщо хочете досягти успіху в житті, складіть список – чого б ви хотіли досягнути. Час од часу заглядайте в нього, викреслюючи те, що вже здійснили, підкреслюючи те, що робитимете насамперед.
Сьогодні в Україні надзвичайно багато людей, котрі живуть тільки для себе і котрих цікавить лише їх матеріальний світ та їх добробут. Серед нас таких чимало. Але є значна частина тих, хто старається хоч якось допомогти батькам, своїм рідним.
Старі українські родини мали, зберігали портрети, спомини-мемуари, пам’ятки, родоводи, історичні подвиги своїх предків, навіть виключно родинні церемоніяли, що їх якийсь патріарх родини в минулому залишив для нащадків. Сьогодні молода родина має свої меблі і назовні не має нічого, що пригадувало б їй зв’язок із її родом і нацією. Модерна родина відірвана від усього і вважає, що їй нічого не потрібно. Великий самообман.
У родині закладається мова, духовність, звичаї та традиції. У родині формується громадська позиція особистості. Родина, батьки повинні підготувати юнака чи дівчину до громадського життя. Недаремно читаємо в Євангелії: „Шануй матір і батька, і благо тобі буде, і довго житимеш ти на землі”.
У сучасному брудному й аморальному суспільстві лише релігія, боязнь перед гріхом і любов до Бога можуть охоронити молоді душі від спустошення. Нам потрібно відродити давні традиції української родини. Окрім того, потрібно відродити дух старої „Просвіти” та „Громади”. Це дух творчості, дух розвитку, дух відповідальності, врешті – дух національної гідності, гордості, свідомості.
Як це здійснити?
Багато друзів приєднаєш собі, коли вважатимеш, що єдиною людиною, котра має вдосконалюватись, є ти сам.
Коли збирається будь-яка група людей, серед неї завжди знайдуться ті, котрі більш енергійні, жваві, уміють привернути до себе увагу інших, захопити цікавою розмовою чи витівкою. А чи ставить сучасна педагогіка питання, як зробити цю групу цікавішою, організованішою, багатшою не лише на емоції, а й на порив думки? Адже можна влити живу творчу енергію в це середовище людей і творити громадські об’єднання за різними спрямуваннями, відповідно до нахилів і творчих поривів особистостей.
Сьогодні в Україні громадська активність є організованою в часі політичних подій, на заклики політичних лідерів. Голови політичних партій завойовують певну популярність у народних масах, їх довіру. Коли політичні сили не забезпечують виконання визначених завдань та сподівань народу,  суспільство зневірюється та розчаровується у своєму виборі, стає байдужим до громадського життя. Влада тримає суспільство не в пошуку шляхів виходу з кризи, а у стані невпевненості в завтрашньому дні, у виборі між злом і меншим злом. Для влади цей маневр є виправданим: гравці перескакують з однієї політичної сили в іншу, партії заохочують „пряником” виборця, і все знову повертається на круги своя. Нація деградує, режисери задоволені процесом «прихватизації» фабрик та заводів, виїздом найактивнішої частини населення на заробітки за кордон, пасивністю народу щодо створення вільних профспілок, підготовкою процесу прихватизації української землі. Засоби масової інформації творчо співають про те, як цвіте дика конюшина та бузковим цвітом... От ми і маємо те, що маємо з перспективою не мати: ні землі, ні власності, ні українського, ні українців, ні влади, ні держави, бо наскоком нашої нації взяти не можна, а колисковою запросто.
Нам потрібно не очікувати, а діяти. Жити не лише для себе, своїх рідних, друзів, а й для свого народу. „Богу – душа, життя – рідному краєві, а честь – для себе”, – писав Д. Донцов.   Людина може життя прожити і не знати, чого вона жила, а може знайти своє призначення, відшукати той Богом даний їй від народження талан.
Кожну здібність треба розвивати, щоб стати митцем у своєму фаху. Світ відвернеться від кожного незнання, невміння й недотепності.
Г. Сковорода, застерігаючи нас від егоїзму, повчав: „Поклади на терези свого сумління печаль свою і печаль твого народу, і служитимеш тому, що в тобі переможе”. Знайшовши своє покликання, людина має зробити і свій вибір: якою їй бути, як їй жити. Педагогіка повинна навчати кругозору, розкривати і показувати розвиток народів, націй, держав, учити аналізу і вміння планувати розвиток нашої держави. У часи Київської Русі це завдання виконувала Софія Київська, у часи козаччини і Острозька, і Києво-Могилянська академії готували провідні кадри для народу. Сьогодні вищі навчальні заклади України готують спеціалістів певних галузей, але не готують організаторів громадського життя, не виховують національної еліти, не навчають чеснотам провідної верстви суспільства.
Пора винести на обговорення суспільства сам термін „влада”.
Хто ці люди? Які їхні моральні принципи, носіями яких ідей вони є? Що сповідують? Чи мають державну мудрість і відвагу, чи сильні вони морально?
Перший митрополит з українців Іларіон, даючи оцінку київському престолу часів Ярослава Мудрого, писав: „Наші князі панують не в якійсь убогій і незнаній землі, а в Руській, що є знана й відома в усіх кінцях світу. Князь Ярослав Мудрий є тестем Європи. П’ять дочок видав заміж за могутніх володарів західноєвропейських держав. З нашим градом Києвом не може рівнятись жодне європейське місто. Має Київ 400 церков і 8 базарів. А своїм багатством та пишнотою дорівнює Царгороду. Князі зводять безнастанні бої з ворогами Руси-України, а лицарство готове щохвилини покласти свою голову там, де лягла княжа голова, щоб тільки здобути собі честі, а князеві слави”.
„Хто хоче за християнську віру й за волю бути посаджений на палю, четвертований і колесований, хто хоче терпіти муки за святий хрест, хай іде в козаки. Не бійтеся смерти, бо вона неминуча”, – писалось у відозві до української людності на початку ХVІІ століття.
Відвага, гордість, бажання панувати, любов до слави, правди, знання, виявлення енергії, шляхетного гніву, обурення – ось чесноти влади часів Ярослава Мудрого чи Богдана Хмельницького.
Які чесноти має влада сьогодні? Що робиться у державі для того, щоб влада мала чесноти? Які інституції в Україні працюють над добором кадрів, їх навчанням та підготовкою до державницької роботи? Який рівень національної свідомості за умов відсутності національної ідеї у цих закладах? Чи здатні вони створити нову породу людей, повну фанатичного захоплення, дикого завзяття й зухвалої жадоби обновити світ або воскресити давню героїчну Україну?
Дмитро Донцов у праці „За який провід” пише про три основні прикмети провідної верстви: шляхетність, мудрість та відвагу:
«Шляхетні.  Вони не для привати  жили чи матеріальних благ, а найвище ставили Бога, честь і свою велику справу над усім дочасним, особистим.
Мудрі. Знали вони таємні закони розквіту й занепаду спільнот, проникаючи зором за поверхню явищ, заслону часу, в їх суть і майбутнє.
Мужні. Вони ставили чоло небезпеці і здійсняли рискові задуми, служили тільки ідеалові, правді своїй, не підлещуючись ні царям, ні юрбі, ні подіям.
Ці три прикмети: шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарської кляси – шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш».
А ще тут хочеться згадати про „Страх Божий”.
„Богам корились ми, і нам корився світ. У них початок наш, і з ними йдім до краю. Як ні – грозою чорних бід нас Божество зневажене скарає”, – писав Горацій.
Так, володарі давньої героїчної України знали ці чесноти, вважали їх Господом дарованими для провідників народу. За відступ, хоч на мізинець, від цих чеснот, ішли кара Божа, Божий меч і Божий батіг не лише на провідників народу, а на все суспільство, яким вони керували. Господь карав і карає народи за недолугу владу, за те, що діями своїми і влада, і народ прогнівили Господа. Всевишній кари, зла не робить без вини нікому.
Розроблена мною концепція самовдосконалення особистості складається із п’яти розділів. Це своєрідний ланцюг, кожне кільце якого поєднане з іншим, інакше ланцюг розірветься. Це піраміда. Кожен має знайти в цій піраміді себе, визначити для себе мету і завдання. Це велика гра, яка має початок, але не має кінця, бо немає межі самовдосконалення.
Вам потрапляє до рук цікава література чи ви почули гарну думку, яка може посприяти вам особисто, запишіть її у розділ „Я для себе”. Ви отримали інформацію, яка підказує вам, як надати певну допомогу рідним чи друзям, запишіть її у розділи „Я для рідних”, „Я для друзів”. Ви пізнали свій талан, своє призначення, не соромтесь допомогти своїми знаннями рідним, друзям, українському народові, своїй Батьківщині, адже служіння їм є служінням вищій Божій силі. Ви пізнали риси характеру, які б ви хотіли бачити у національної аристократії, запишіть їх до розділу „Еліта нації”. Добирайте цитати до кожного розділу. Визначте для себе мету і завдання життя. Робіть добрі справи, бо все, що ви назбирали у записниках, може там і зогнити, якщо щоденно ми, хоч на мізинець, не зробимо більше добра, як це було у дні минулому.
Записуйте ті добрі справи, які, на вашу думку, вам вдалося зробити так, як ви прагнули. Це дасть вам змогу вистояти у найважчій ситуації. У важкі хвилини життя, проаналізувавши все те добре, що вам вдалося зробити, ви скажете самі собі: „Бог дав мені розуму і сили це здійснити, то, можливо, сьогодні він мене перевіряє”. Ваші добрі справи допоможуть вам здолати всі негаразди, і ви, окрилені новими цікавими планами, підете знову нести добро для людей. 
Що далі, після самовдосконалення особистості?
Удосконалення сімейного та родинного виховання. Формування християнських цінностей в українській родині. Забезпечення розвитку учнівського, студентського самоврядування у навчальних закладах всіх рівнів акредитації, створення ініціативних груп з питань організації громад, шкіл навчання активу, підготовка управлінських кадрів. Відродження духу творчості, завзяття та розвитку, духу національної гордості, національної солідарності.
Сьогодні є можливість підібрати ті провідні кадри, які здатні виплекати національну еліту. Незважаючи на всі ті негаразди, котрі сьогодні існують у державі, хочу звернутися до українців з твердим переконанням віри у перемогу Божої правди і справедливості на українській землі. Пам’ятаймо святі слова з Євангелії: „Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам; бо кожен, хто просить, – одержує, хто шукає, – знаходить, а хто стукає, – відчинять йому” (Св. Матвія, 7:7, 7:8).



1. Добирайте цитати до кожного розділу.
2. Сплануйте, чого прагнете досягти (визначте мету і завдання для кожного розділу).
3. Робіть добрі справи. Хай сьогодні їх буде більше, як було вчора.
4. Відмітьте у записнику ті добрі справи,  які, на вашу думку, вам вдалося зробити так, як ви того прагнули.
5. „Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам; бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому” (Св. Матвія, 7:7, 7:8).

Переглядів: 1330 | Додав: bgd | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2017