ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Четвер
21.09.2017
00:46
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 77
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2010 » Червень » 6 » «Просвічений імперіалізм» як основна геополітична доктрина Росії
16:25
«Просвічений імперіалізм» як основна геополітична доктрина Росії
«Просвічений імперіалізм» як основна геополітична доктрина Росії

Олександр Саліженко

Сучасний ліберально-демократичний світ, з затьмареними ідеалами тотальної емансипації, політичної демократії, індивідуальних свобод та прав особистості, штовхає розвинені країни камуфлювати свою імперіалістичну політику та агресивні дії на міжнародній арені під парасольку захисту цих самих цінностей та боротьбу зі світовим злом, яке наразі у більшості людства асоціюється з тероризмом. Американський досвід втілення доктрини імперіалістичної політики неоглобалізму (боротьба з тероризмом в Афганістані та Іраку) став повчальним прикладом для решти великих держав, які мають подібні наміри поширення свого «життєвого простору» у певних географічних регіонах чи на деяких континентах. Яскравим прикладом наслідування американського неоглобалізму стала російська «правозахисна доктрина», яку російський політолог Еміль Паін ще на початку 90-х років назвав «просвіченим імперіалізмом» або «імперіалізмом з людським обличчям». Принципи доктрини допускають, що Росія, за прикладом США, на власний розсуд може втрутитись у внутрішні справи суверенних держав, застосовувати у досягненні своїх цілей військову силу і навіть анексію частини території під виглядом захисту прав своїх громадян та утвердження загальнолюдських цінностей і справедливості.

Головні аргументи модерного імперіалізму

Сучасна російська влада окрім того, що увійшла в процес перезавантаження стосунків із головним своїм геополітичним опонентом - США, вирішила перейняти й американський досвід у формуванні позитивних політичних та суспільних міфів про себе на міжнародній арені. Вона наразі інтенсивно намагається, з допомогою різноманітних технологій та ресурсів, сформувати міф - «Москва – заступниця народів», який є одним зі складових елементів «правозахисної доктрини».

Принцип месіанізму росіян у захисті російськомовного населення став підставою участі Росії у багатьох військових конфліктах: Придністров’ї, Грузії, Чечні, Нагорному Карабаху. Останній приклад «захисту російськомовного населення» був проголошений у грузино-російській війні. Тоді прем'єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що дії російських військ у регіоні були обґрунтованими і необхідними і що вона ввела війська в регіон для захисту власних громадян.

Власне, один з основних елементів геополітичної концепції Росії, «захист російськомовних громадян», офіційно ухвалений у 27 пункті нової Військової доктрини РФ, яку затвердили 5 лютого 2010 року. Там зокрема зазначається, що формування ЗС РФ можуть оперативно використовуватися за межами держави, крім того, захист російських громадян за межами РФ від збройного нападу на них є одним з основних завдань російської армії, що з точки зору подій, які відбулися у Грузії, є небезпечним для суміжних з РФ держав. Також цей принцип є одним з основних пріоритетів офіційної Концепції зовнішньої політики Росії, в якій логічно підкреслюється важливість захисту «соотєчєствєнніков» за кордоном.

Тобто, російська влада в двох основних зовнішньополітичних документах країни юридично закріпила і таким чином легітимізувала свої імперіалістичні дії для того, щоб у свідомості власних громадян та міжнародної громадськості не виникало здивувань та непорозумінь відносно здійснення російської зовнішньої політики, і аргументувалось це тим, що це один з основних пунктів та пріоритетів національних інтересів.

Неоєвразійство – державна ідеологія Росії

Одним з головних апологетів російської «правозахисної доктрини» і російської великодержавності є нинішній професор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, засновник російської школи геополітики, а раніше один з засновників Націонал-більшовистської партії та ідейно-політичного руху «неоєвразійство» Олександр Дугін. Його одіозна персона та радикально-реакційні погляди давно відомі серед науковців та викликають обурення не лише в Україні і Європі, але й серед самих громадян Росії. Проте це не стало на заваді офіційного Кремля скористатись інтелектуальним потенціалом «неоєвразійців» і самого Олександра Гельєвича та взяти на озброєння їхню доктрину та політичні ідеї.

Після конфлікту з іншим лідером НБП – Едуардом Лімоновим, Дугін став радником голови Державної Думи Росії Геннадія Селезньова, а в 1999 році очолив Центр геополітичних експертиз експертно-консультативної Ради з проблем національної безпеки при голові Держдуми. У той же період Дугін почав читати лекції з геополітики в Генштабі Росії. Згодом він запропонував ідеї євразійства та консерватизму як ідеологічну платформу російської влади. Після приходу до влади Володимира Путіна Олександр Дугін стає неофіційним ідеологом нової влади, а з березня 2008 ідеологом пропутінської партії «Єдина Росія». В одному зі своїх виступів він заявив: «С 1997-го я из жесткой оппозиции перехожу ко все большему сотрудничеству с властью. Вехой в неоевразийстве стала победа Путина. Наши идеи получили санкцию на развитие. Ветер власти стал дуть в евразийскую сторону».

Загалом, політику російського тандему – Путін-Медведєв, Олександр Гельєвич активно схвалює, на його думку саме вони втілили традиційний тип російського самодержавства і авторитаризму. Володимир Путін симпатичний йому як перший пострадянський президент, який зумів відновити військову дисципліну в суспільстві і авторитет влади, а Дмитро Медведєв, як активний модернізатор, що підняв гасла нових технологій і зумів експертів «судорожно» переглядати тлумачні словники та енциклопедії.

За неофіційною інформацією, фінансову підтримку створення Дугіним проекту громадсько-політичного об'єднання «Євразія» надав Генеральний штаб Росії та адміністрація президента РФ, які розраховують на аналітичні матеріали з зовнішньої політики. У керівні органи об'єднання увійшли колишній завідувач кафедри стратегії Військової академії Генштабу генерал Микола Клокотов та полковник Служби зовнішньої розвідки Петро Суслов. Також під керівництвом Дугіна в Академії Генерального штабу Росії проводяться за участю високопосадовців силових відомств регулярні «круглі столи» з проблем європейської безпеки та координації зовнішньої політики Росії.

У 2007 році на замовлення російської влади голова «неоєвразійців» видав підручник з суспільствознавства під назвою «Обществоведение для граждан Новой России», в якій у стислому вигляді викладаються основні поняття суспільствознавства, а також підкреслюється особлива роль російського народу та російської держави у світовій історії. Дугін був головним пропагандистом військового втручання у грузино-російському конфлікті, саме він публічно виступав зі зверненнями та закликав владу захистити російськомовне населення та «братній народ» Південної Осетії від «проамериканського режиму» Саакашвілі.

Політико-ідеологічні та геополітичні праці Дугіна спрямовані виключно на створення євразійської імперії через інтеграцію Росії з колишніми радянськими республіками, в першу чергу з «російськомовними територіями» за межами РФ, особливо Східної України та Криму. В даному випадку цинічно виглядають заяви та закиди Дугіна в бік України стосовно ведення національної політики, яку він за сталим кремлівським шаблоном називає «бандерівською» та націоналістичною. В той час, як сам обвинувачувач перебував у лавах відверто фашистської організації і не приховує цього, але окрім цього, наразі він свої імперіалістичні ідеї в закамуфльованому вигляді впроваджує через головні військові відомства.

Переглядів: 1553 | Додав: Олекса | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2017