ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Субота
18.11.2017
05:55
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 77
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2010 » Травень » 21 » НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕТИКА
22:25
НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕТИКА
НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕТИКА
НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕТИКА
Маргарета Пеетерс

Після завершення холодної війни сотні нових концепцій швидко поширилися і до найвіддаленіших куточків світу. Ці концепції послуговувалися словами, новими у мовах, для окреслення своєї сутності. Наведемо деякі приклади таких понять: глобалізація з людським обличчям, світове громадянство, сталий розвиток, добре урядування, творення консенсусу, глобальна етика, багатомовність культур, свобода культур, діалог між цивілізаціями, якість життя, якість освіти, освіта для всіх, право на вибір, інформований вибір, інформована згода, тендер, рівні можливості, принцип справедливості, превалювання, уповноваження, громадські організації, громадянське суспільство, партнерства, прозорість, непряма участь, відповідальність, голлізм, консультування на широкій основі, спрощення, включення, зростання свідомості, визначення цінностей, формування якостей, права жінок, права дітей, репродуктивні права, сексуальна орієнтація, безпечний аборт, безпечне материнство, правова галузь, рівний доступ, виховання цінностей, рівна освіта, особистісна інтеграція, власність, творці змін, найкращі форми практики, індикатори прогресу, відповідні культурні підходи, секулярна духовність, Молодіжний Парламент, виховання порядку, права майбутніх поколінь, спільна соціальна відповідальність, справедлива торгівля, людська безпека, принципи запобіжних заходів, запобігання...
Ніхто не може більше заперечувати переважання цих концепцій у сучасній культурі, основною ознакою якої у майбутньому повинна стати її глобальність.
Глобальна культурна революція
Нова глобальна етика
Це невпорядковане поєднання слів та концепцій не слід ні осуджувати, ні недооцінювати. Благородні людські пориви та споконвічні цінності знівелювалися через гіркі плоди, які принесло відступництво заходу, яке охопило зсередини весь процес глобалізації.
Нова глобальна мова також виявляє тенденції до виключення слів, особливо ж пов'язаних з юдейсько-християнською традицією, як от: вірність, моральність, сумління, розум, серце, невинність, цнотливість, подруги, чоловік, дружина, батько, мати, син, донька, подружжя, служіння, допомога, авторитет, ієрархія, справедливість, закони, заповідь, догма, віра, любов, милосердя, надія, терпіння, гріх, друг, ворог, природа, представництво...
Хіба Жак Деронда, віртуоз постмодерністського деконструктивізму, незадовго перед смертю у 2004 р. не пропонував в інтерв'ю "Le Monde" виключити слово «одруження» із Кодексу Цивільного права Франції як шлях вирішення проблем, пов'язаних із юридичним статусом одностатевих пар? Відкидання новою мовою слів, що є звичними, є фактором, який слід взяти до уваги, аналізуючи виклики глобальної етики.
Значна кількість нових концепцій перетворилася у глобальні парадигми. А спонтанне творення таких концепцій таким чином стало нормативним процесом, через який меншини сильно наполягають на усіх своїх трактуваннях нових концепцій: нормативний процес супроводжувався процесом ідеологічної ради кал ізації. Наприклад, публічно говорити про гомосексуалізм як гріх означає порушувати одну з найвищих, найосновніших норм нової культури: абсолютне право обирати чи принцип відсутності дискримінації.
Нові парадигми відображають драматичну зміну, що червоною ниткою тягнеться через перехід Заходу від модернізму до постмодернізму. Нові постмодерні парадигми дестабілізують старі модерні парадигми. Наведемо кілька прикладів таких переінакшень, змін понять від розвитку як зростання до сталого розвитку, від уряду до урядування, від представницької демократії до демократії учасників, від авторитету до автономії та прав індивідуума, від подружжя до партнерів, від щастя до якості життя, від даного до конструйованого, складеного, від родини до різних форм співжиття родини, від батьків до репродуктантів, від об'єктивних і вимірюваних матеріальних потреб до повновладності правового підходу, від милосердної любові до прав, від культурної ідентичності до багатоманітності культур, від волевиявлення більшості до консенсусу, від конфронтації до діалогу, від міжнародної безпеки до особистісної безпеки, від універсальних цінностей до глобальної етики і т. д.
Культурні зміни, які мали місце з часу закінчення холодної війни, набули обсягів світової культурної революції. їхні значення є надзвичайно складними, їх потрібно вивчати одне за одним. Вплив нових норм необмежений щодо прийняття нових концептуальних систем: нові парадигми стають динамічними принципами діяльності, що вже покладені в основу конкретних та незворотних перетворень в усіх сферах соціально-економічного та політичного життя. Ці перетворення прямо торкаються нас, де б ми не були, у нашому щоденному житті, особливо ж у тих сферах, що є найбільш важливими для особистої та суспільної моралі, таких як освіта й охорона здоров'я, нові закони й політика, радикальні зміни менталітету й стилю життя, професійна етика поведінки бізнесменів та інституцій, зміни у змісті навчальних планів та підручників, нові норми та методи прийняття рішень у політиці, системах освіти та охорони здоров'я, нові стратегічні пріоритети щодо міжнародної співпраці, радикально нові підходи до розвитку, фундаментальні перетворення принципів та механізмів демократії - нове соціальне наставления позначилося на всьому.
Результатом революційного процесу стало те, що нові концепції на сьогодні присутні всюди. Вони поглинають культуру міжнародних, загальнодержавних та регіональних організацій, культур) урядів та їхніх міністерств, політичних партій (як правих, так і лівих) та влади на місцях, культуру об'єднань, культуру системи охорони здоров'я й освіти, культуру медіа, культуру незліченних громадських об'єднань та транснаціональних урядів. Різною мірою нова мова проникає і у світ релігії - навіть у християнські громадські та благодійні організації.
У всьому світі зараз суспільства і нації живуть у культурі, якою керують наступні цінності: консенсусу, багатоманітності, партнерства, сталого розвитку, голлізму, вибору тендерної рівності і так далі.
На краще чи на гірше, усвідомлюємо ми це чи ні, але глобальна культура виховує нас усіх. Дозвольте нагадати, що суть цієї культури, яка сповнена спокус, не є само собою зрозумілою. Вона не є нейтральною, її нейтральність - це міф, у який серйозно ніхто не вірить. Нові цінності є амбівалентними, подвійними стандартами. Можливість правдивого консенсусу співіснує з радикальною програмою дій. Амбівалентність не означає толерантність та вибір, хоча більшість людей схиляється до того, щоб вірити у це. Амбівалентність - це процес руйнування дійсності та істини, що веде до застосування сили, домінування та нетерпимості. Парадокс постмодернізму у тому, що він, деконструюючи сучасні вияви застосування сили, у той же час представляє нові, більш витончені та вишукані шляхи силового впливу. Інтегровані у культуру, нові концепції не є простим набором, сукупністю, вони розвиваються, керовані внутрішньою логікою. Нові концепції пов'язані між собою, є інтерактивними, взаємозалежними, неподільними, підсилюють одна одну. Вони належать до системи, цілісності, де все є у всьому. Для прикладу, у новій системі добре урядування, яке передбачає творення консенсусу та участь громадських організацій - це шлях до реалізації сталого розвитку, що відбувається через тендерну рівність, передумовою якої є універсальний доступ до репродуктивного здоров'я, що грунтується на інформованому виборі та праві обирати (тобто праві на аборт). Нові парадигми є голлістичними - з огляду на те, що повністю включають одна одну.
Нова етика об'єднує нові парадигми. Ця етика є глобальною. Глобальна етика зайняла нішу універсальних цінностей, на основі яких був у 1945 р. витворений міжнародний порядок, і який тепер вважають застарілим.
Вихідним і заключним пунктом глобальної етики не є традиційна універсальна концепція: глобальна етика тісно пов'язана з радикалізмом. Неможливо зрозуміти її без взаємозв'язку, відокремлено від «нової теології», яка передувала культурній революції й витіснила Господню трансцендентність (Бога), проголошуючи іманентність людини. Більшість нових форм формально ще до сих пір не ввійшли в міжнародне законодавство, і тому не є обов'язковими. Тепер сила революції є і у тому, що ці норми зобов'язували різним чином не лише владу, але, найперше, менталітет та поведінку всередині усіх культур світу. Нова етика - це диктат. Що стосується дієвості та успішності, то вона виглядає більш впливовою, ніж правила законодавства країни та міжнародною законодавства. Який глава держави запропонував, сформулював та оприлюднив альтернативу новим парадигмам? Яка організація успішно кинула виклик своїми основоположними принципами? Яка культура ефективно чинила опір? Фактично, усі впливові соціальні та політичні діячі в усьому світі не лише не чинили опору, а й приймали нові парадигми. Прийняття було повним.
Хоча вплив цих доктрин є нищівним, культурна революція пройшла майже повністю. Це була тиха революція. Вона відбулася без кровопролиття, без відкритої конфронтації чи повалення інституцій. Навіть ніколи ніде у світі не проводилися відкриті та послідовні демократичні дебати щодо змісту нових концепцій. Жодного відкритого опору чи опозиції. Усе відбулося потаємно, шляхом укладання консенсусів, домовленостей, підвищення зростання свідомості та кампаній із формування чутливості; офіційно-неофіційних, одинакові поради, роз'яснення («експерти» зроблять це для вас, визначать, що для вас є правильним), діалог, партнерства, паралельні процеси, соціальні техніки, пристосування культур та інші «м'які» техніки соціальних перетворень, що є маніпулятивними настільки, що прикривають цю програму дій і нав'язали більшості програму дій меншості.
Революція відбулася як на національному, так і на регіональному рівнях (в ООН та через рухи, громадські організації, насмішливо названі «рухами громадянського суспільства»). Насправді ж ця програма дій не належить ні урядам, ні громадянам, які представляють її; за нею криються, її авторами є певні групи тиску, які мають за мету, як ми бачимо, потаємно захопити нормативну глобальну владу.
Ці групи були очільниками революції, новаторами, експертами, які впроваджували нову
маніпулятивну мову, тими, хто пробуджував чутливість, проводячи "глобальні" кампанії, творцями
консенсусів, спрощувачами, основними партнерами глобального уряду, соціальних технологій,
поборниками глобальної етики.    <
Оминаючи демократичні принципи, революція не анулювала зовнішніх структур політичних інституцій. До цих пір не змінилися їхні повноваження. Вона не привела до нового політичного режиму. Радикальні зміни• менталітету та поведінки відбулися всередині інституцій, підприємств, шкіл, університетів, лікарень, культур, урядів, родин - всередині Церкви.
Зовні все залишилося незмінним, але всередині вороги охопили все. Ворога потрібно шукати всередині, поле боротьби - всередині.
Як сталася революція? Історичні обставини після падіння Берлінської стіни полегшили захоплення влади творцем революції. Історично ООН відіграла головну, хоча не вона єдина, роль у прискоренні світових культурних змін у першій половині 90-х pp.. На сьогодні прихильники нової глобальної етики є настільки численними, різними та впливовими, що швидше їхня програма дій, можливо, охопить всю структуру суспільства, якщо ООН зникне.
Наприкінці холодної війни люди були готові до перемін. Вони прагнули миру, демократії, свободи, релігійної свободи, примирення між людьми, справді нового консенсусу, реального розвитку, солідарності, солідарності Півночі і Півдня, неосновної участі, цілісного розуміння реальності, свідомого поєднання проблем людини й довкілля у творенні політики, децентралізації, субсидіарності, рівності, процесу глобалізації, де у центрі - людина, автентичного діалогу між культурами й взаємної поваги. Сталий розвиток, рівність жінок, добре урядування, мирна освіта, діалог між цивілізаціями та більшість інших нових парадигм, прийнятих у 90-ті pp., здавалося, відповідають на очікування людства. Але очікування людей не справдилися. Глобальною етикою, солідарністю, альтруїзмом та гуманітаризмом часто послуговуються як покриттям при реалізації стратегій нищення людини і суспільства.
Закінчення протистояння між Сходом і Заходом співпало із значним пришвидшенням процесів економічної глобалізації. Фінансова та економічна могутність багатонаціональних об"єднань зростала в геометричній прогресії, тоді як могутність однонаціональних країн, здавалося, зменшується. ООН намагалася посилити свої інституції та зайняти нішу стратегічного центру світового правління. Прокламуючи, що вона набула етичного мандату, привласнивши монополію на етику, в епоху глобалізації, ООН представляла себе як єдину інституцію, яка здатна зробити глобалізацію гуманною, етичною та сталою у розвитку. Вона пропонувала врівноважити глобальну економічну могутність ринку "універсальним моральним авторитетом". Більше того, ООН заявляла, що "глобальні проблеми" вимагають не лише глобальних вирішень, а й глобальних цінностей -глобальної етики, яку єдина ООН може витворити і забезпечити її дієвість.
Після завершення холодної війни ООН організувала безпрецедентну низку міжурядових конференцій. Метою процесу конференцій було творення нової інтегрованої картини світу, нового світового порядку, нового глобального консенсусу на нормах, цінностях та пріоритетах для міжнародної спільноти в нову епоху: освіта (Yombien, 1990), діти (New York 1990), довкілля (Rio 1992). прав людини (Відень 1993), населення (Каїр 1994), соціального розвитку (Копенгаген 1995), жінок (Beijing 1995), житла (Стамбул 1996) та харчової безпеки (Рим 1996). Конференції були заплановані як низка заходів, а глобальний консенсус - як пакет, що включає усі нові парадигми всередині нових культурних та етичних синтез.
Випрацювання та оцінка світом нового консенсусу зайняли всього 6 років. Фаза імплементації розпочалася у 1996 р. З того часу творці революції дбали про те, щоб на дискусіях не піднімалося питання про начебто консенсус.
Революція, спричинена Інтернетом у середин 90-их pp., численні партнерства та неофіційні транснаціональні урядові мережі (угрупування фундацій однодумців-політиків, представників світових фінансів, підприємців, вчених...), глобалізація в усіх її формах, децентралізація та стратегія регіоналізації ООН ефективно ввели глобальний план дій на регіональному, національному рівнях.
Згідно свого мандату ООН є міжурядовою організацією. "Глобальний консенсус", як очікувалося, повинен би виявляти волю урядів; ті ж, у свою чергу, - волю громадян.
De facto, все ж глобальні норми були витворені "експертами", підібраними за своїми ідеологічними   переконаннями  та  однодумністю.   Як  ідеологам   вдалося  захопити   глобальну нормативну владу? У 1989 р. всі говорили про те, що "кінець ідеології" автоматично поставить світ у ситуацію консенсусу. Згідно нових уявлень, предмети обговорення начебто стали суто прагматичними, "нейтральність" нових предметів обговорення, що лежать в основі міжнародної співпраці, виглядала само собою зрозумілою: нищення довкілля, тендерна нерівність, зростання населення, недотримання прав людини, зростання вбогості, відсутність доступу до освіти та охорони здоров'я і т. д.
Далі ООН заявила, що ці проблеми є "глобальними" за суттю. За такою логікою уряди потребували у першу чергу не демократичних дебатів, а технічної експертизи та базового досвіду ООН. Помилкою більшості була підтримка цих міфів, віра у вигадку про нейтральність: вона не звернула увагу на фундаментальні антропологічні засади цих питань.
У дійсності ж покоління травня 1968, впливові лоббі з контролю зросту населення та їхня багатомільйонна промисловість, еко-феміністичні та інші секулярні західні громадські організації, вчені постмодерністи захоплювали ключові позиції в ООН та їх підрозділах ще з 60-их рр.
У той час, коли західні уряди були зайняті зупиненням радянської загрози протягом холодної війни, меншість однодумців-ідеологів, працюючи у міжнародних демократіях та будучи об'єднаними у мережу, набула незаперечних фахових знань у різних соціально-економічних сферах, які зачіпалися на конференціях. Після 1989 вони з'явилися вже як експерти, фахівці, яких потребувало міжнародне співтовариство для подання нових предметів обговорення у Центрі міжнародної співпраці. Не зустрічаючи опору опозиції, ці ідеологи досягли глобального нормативного лідерства, маскуючись експертизами. Потаємний план дій меншості ідеологічних технократів спричинив глобальну зміну культури відповідно до їхньої мети соціального устрою. Найбільш промовистий політичний факт культурної революції - це ефективний контроль, набутий самоствореними групами громадянського суспільства над усім апаратом ООН та Секретаріатом ООН - над членами урядів держав. Вплив могутніх ГО у напрямку "творення політики" після падіння Берлінської стіни дуже зріс.
"Недержавні" діячі були генераторами зміни культури. ГО були найпершими партнерами Секретаріату ООН та окремих підрозділів ООН увесь час, починаючи від окреслення плану дій до творення консенсусу, вступу у дію та "моніторингу прогресу".
Співпраця ООН та ГО швидко розвинулася до принципу партнерства. Цей принцип передбачав, що представники урядових та неурядових організацій виступають як рівноправні партнери. Умовою приєднання до партнерства є дотримання наперед визначених напрямів та стратегій керівників партнерств: партнери мусять бути однодумцями. Непрямі способи впливу повністю виключені. Партнерства є ексклюзивними. На практиці глобальна етика та її різноманітні складові були єдиними загальними баченнями партнерства. І логічним для принципу партнерства є вимагати постійно політичного впливу (сили) для "партнерів" за рахунок втрати її легітимними джерелами влади. (Тобто "партнери" набували політичної влади за рахунок того, що відбирали її у тих. хто законно був при владі). І тому не дивно, що саме принцип партнерства найбільше спричинився до нищення демократії.
Зараз цей принцип поширився настільки, що створив світову культуру партнерства. Принцип партнерства у дії витворив нові політичні стандарти: доброго управління, демократії учасників, консенсусу та транснаціональних урядових мереж. Ці стандарти не були започатковані на основі принципу представницької демократії (те ж стосується і універсальних цінностей), а принципу партнерства, який фактично залежить від глобальної етики. Небезпека цих стандартів у передачі легітимного морального авторитету обраних урядів не обраним групам, яких об'єднують особливі зацікавлення, і які є не лише нелегітимними, але й часто радикальними. Демократія учасників й добре \рядування не поєднуються з представницькою демократією, їх розглядають як складові цієї демократії. Однак вони розвиваються паралельно, і не контрольовані традиційними засобами.
Світова згода є, як її практикують на жаргоні ООН, збірною, тобто підтримується багатьма \ часниками. Це означає, що усі "громадяни світу" повинні бути залучені, засвоїти цей план дій, підтримувати його, вивчати, застосовувати, здійснювати - не тільки уряди, але і ГО, "учасники, діячі громадянських суспільств", групи жінок, бізнес та промисловість, наукові та технологічні об'єднання, родини, діти і молодь, місцева влада, фермери, місцеві мешканці, медіа, імами та пастори... Глобальна етика ставить себе вище суверенітету держав, націй, авторитету, влади батьків та вихователів, навіть вище вчення світових релігій. Вона обминає будь-яку легітимну ієрархію. Вона творить безпосередній зв'язок між собою та окремими громадянами - власне, як диктатура.
Культурна революція віднайшла свою опору у постмодернізмі. Постмодернізм дестабілізує чи руйнує, у першу чергу, модернізм, культурний синтез, що переважав на заході з часу укладення Вестфальського мирного договору (1648). Це провидіння, що постмодернізм також зруйнував зло модернізму - раціоналізм, інституціоналізм, формалізм, авторитаризм, марксизм та ліберальний песимізм. Але постмодернізм набагато швидше, ніж модернізм, спровокував відступництво Заходу. У постмодернізмі, як і в модернізмі, не все є чорним чи білим. Злам травня 1968 р., його відкинення моралі та авторитетів, радикальна екзальтація індивідуальною свободою та швидкі процеси секуляризації, що наступили за цим, пришвидшили перехід західних суспільств до цивілізації без репресій, за яку боровся і Герберт Маркус, постмодерний батько культурної революції на Заході. Постмодернізм означає руйнування наших раціональних чи теологічних побоювань реальності, антропологічної структури, даної Богом чоловікові і жінці, упорядкованості світу, що існує в Господі.
Основоположними засадами постмодернізму є твердження про те, що кожна реальність - це соціальна конструкція, що істина і реальність не мають стабільного і об'єктивного змісту, що, фактично, вони не існують. Реальність — це текст для інтерпретації. Для постмодернізму не відіграє жодної ролі той факт, що текст можна інтерпретувати по-різному, у той чи інший спосіб: усі інтерпретації будуть рівними за своєю цінністю. Якщо немає "даного", тоді соціальні, політичні, юридичні, духовні норми і структури можуть бути знищені та відновлені за бажанням, відповідно до соціальних перетворень часу.
Постмодернізм екзальтує самовільною найвищою владою індивідуума, та його чи її правом вибирати. Глобальна постмодерна етика вітає відмінності, різноманітність можливостей вибору, різноманітність культур, культурну свободу, сексуальну різноманітність (різні орієнтації). На практиці це означає "визволення" чоловіка і жінки з тих умов буття, у яких Господь створив їх і які дарував їм.
Але компетенція свобідної волі суперечить нормативному характеру постмодерністських цінностей, і, зокрема, праву на вибір - найвищій цінності нової культури. Постмодерністський радикалізм як постулат проголошує, що індивідуум, щоб реалізувати своє право на вибір, мусить змогти звільнити самого себе від усіх обмежень: чи то значеннєвих (чіткі визначення), онтологічних (буття, даність), політичних (суверенітет держав), моральних (трансцендентність норми), соціальних (табу, заборони), культурних (традиції) чи релігійних (догми, доктрина Церкви). Таке начебто "визволення" стало імперативом нової глобальної етики. Воно проходить через дестабілізацію та реконструкцію (два ключові слова постмодернізму) чітких дефініцій, змісту мови, традицій, буття, інституцій, об'єктивних знань, розуму, істини, легітимної вади, авторитетів, природи, зростання, ідентичності (особистої, генетичної, національної, культурної, релігійної...), всього, що прийнято вважати універсальним, і, як наслідок, цінностей юдаїзму та християнства та одкровення Господнього.
Коли у 1948 р. була прийнята Універсальна Декларація Прав Людини, західна культура у загальному ще визнавала наявність "природного закону", порядок, «даний» Всесвіту (і також «Давця»): «всяке людське буття є народженим вільним та з однаковою гідністю» (§1). Універсальна Декларація також говорить про вроджену людську гідність усіх, хто належить до людської спільноти. Якщо вона є вродженою, то слід її визнати, а людські права слід декларувати, а не витворювати з нічого. У 1948 р. концепція універсальності споріднена з визнанням існування цих прав. Універсальність мала трансцендентальний вимір, і. відповідно, моральне значення. Універсальні права людини стали радикально відокремленими від будь-яких об'єктивних і трансцендентних моральних рамок. Суто іманентний принцип права на вибір є результатом такого відокремлення.
Постмодернізм проголосив право на свободу проти закону природи, всупереч традиціям та Господньому одкровенню. Він відновив правило «закону» та демократії у праві на вибір, де включено право, в ім'я нової етики, робити іманентно злий вибір: аборти, гомосексуалізм, «вільна любов», евтаназія, асистоване самогубство, відкидання будь-якої форми законної влади та ієрархії, обов'язкове «толерування» усіх думок, дух непокори, що маніфестує себе у різноманітних формах. Право на вибір, інтерпретоване таким чином, стало фундаментальною нормою і лягло в основу тлумачення усіх прав людини та повторюється найчастіше у новій глобальній етиці. Воно заміняє та «трансцендентує» традиційну концепцію універсальності. Воно подає себе самого як мега рівень. Воно само проголосило себе як глобальний нормативний авторитет.
Відсутність чітких визначень є основною ознакою всіх слів та виразів нової глобальної мови -усіх постмодерністських парадигм. Експерти, що «просували» нові концепції, ясно відмовилися чітко визначати їхнє значення, заявляючи, що дефініції обмежуватимуть можливості особи інтерпретувати їх на власний лад, і суперечитимуть нормі права на вибір. Як наслідок, нові концепції не мають стабільного чи єдиного змісту: вони у процесі постійних змін; їхній обсяг розширюється так часто, як часто змінюються суспільні цінності, як часто виникають можливості нового вибору. «Соціальні інженери» говорять, що нові парадигми є «голістичними», оскільки вони включають усі можливі вибори.
Наведемо кілька прикладів, що стосуються репродуктивного здоров'я і тендеру. Репродуктивне здоров'я - ключова концепція конференції в Каїрі, 1994; дефініція цього терміну дана у §7.2 документів цієї конференції. Псевдодефініція займає один параграф, є
розпливчатою; у ній відсутній ясний зміст; вона є амбівалентною та всеохоплюючою. Відсутність якості - це стратегія; ця обставина дозволяє маніпулювати словами. Мета - уможливити співіснування якомога більшої кількості суперечливих тлумачень: материнство, контрацепція чи аборти, добровільна стерилізація чи екстракорпоральне запліднення, сексуальні стосунки у чи поза подружжям, у будь-якому віці, за будь-яких обставин, лише дотримуючись трьох правил (вимог нової етики) - партнерська згода, безпека кожного та повага права жінки на вибір. Репродуктивне здоров'я - це троянський кінь прихильників абортів та глобальної сексуальної революції. Незважаючи на свій чітко виражений незв'язний характер (хоча це поняття вочевидь не має внутрішніх взаємозв'язків), репродуктивне здоров'я парадоксальним чином стало однією із найбільш практикованих норм нової глобальної етики.
Тендер, ключова концепція Конференції у Бейджингу (1995), повністю включає концепцію репродуктивного здоров'я. Це поняття визначають як змінні соціальні ролі чоловіка та жінки на противагу їхнім незмінним репродуктивним функціям. План, що криється за цією нечіткою дефініцією, передбачає реконструкцію антропологічної структури чоловіка і жінки, їхньої взаємодоповнюваності, жіночності та чоловічності. Роль жінки як матері та дружини та й сама її природа як жінки трактуються тільки як соціальна конструкція: «жінкою не народжуються, жінкою стають», - сказала Сімон'а де Бовуар. Руйнування людської особистості - особистості жінки і чоловіка, приводить до безстатевого суспільства, суспільства осіб «середнього роду», без чоловічності та жіночності, яке, щоправда, вважає лібідо основою законів. Процес реконструкції призведе врешті до суспільства без любові. Концепція тендеру - це троянський кінь західної феміністичної революції)' її найбільш радикальних аспектах - революції, що успішно поширилася в усіх чотирьох кінцях світу. Тендер є у самому серці пріоритетних напрямків глобального розвитку, і, зокрема, цілей розвитку тисячоліття.
Є прямий зв'язок між тендерним деконструкціонізмом та ідеологією «сексуальної орієнтації» (бісексуалізм, гомосексуалізм, лесбіянізм, гетеро сексуальність). Глобальна етика зводить усі ці «вибори» до спільного знаменника. На конференції у Каїрі було представлено концепцію різних форм родини: ця начебто «голлістична» концепція включає традиційні родини, родини повторно одружених та «родини», де «батьки» - однієї статі. Західні нації, як виглядає, ідуть все швидше і дальше шляхом такої «різноманітності». У постмодернізмі індивідуум стає «вільним» творцем своєї долі та нового соціального порядку. Він може обрати гомосексуалізм сьогодні та бісексуалізм завтра (сексуальна орієнтація). Діти можуть обрати власні переконання, незважаючи на цінності, передані їхніми батьками (права дітей). їх розглядають як «однакових громадян», вони беруть участь у прийнятті політичних рішень, що стосуються їхнього життя (Молодіжні парламенти). Студенти самі обирають собі навчальний план, навчають одні одних, а вчителі «спрощують» цей процес навчання (рівна освіта, освіта для всіх, виховання цінностей).
Жінки відіграють ті ж соціальні ролі, що і чоловіки (тендерна рівність, безстатеве суспільство). ГО творять глобальну політику, а уряди приєднуються до їхніх цінностей (добре урядування). Жіночі групи «роз'яснюють» доктрину Церкви та демократизують Церкву (роз'яснення цінностей). Ті, хто лобіює евтаназію, стали вірними захисниками «людської гідності». Репродуктивне здоров'я означає право не народжувати («безпечний аборт», універсальний доступ до найрізноманітніших засобів контрацепції). Ми усі рівні громадяни з рівними правами, пов'язані зв'язками договору, без любові. Світ перевернувся. Глобальна етика руйнує саму антропологічну структуру людської особистості.
Постмодерністська етика вибору вихваляється тим, що вона виключає будь-яку ієрархію. Зараз, поширившись по всьому світу, «трансцендентність» довільного вибору витворила нову ієрархію цінностей, де задоволення ставиться вище любові, здоров'я і вигода - вище святості життя, участь спеціальних груп в урядуванні - вище представницької демократії, права жінок - вище материнства, егоїстичні примхи - вище будь-якої форми легітимного авторитету, етика - вище моралі, право вибору - вище вродженого закону, записаного у серці людини, демократія та гуманізм - вище Господнього одкровення - коротше кажучи, іманентне - вище трансцендентного, людина -вище Бога, «світ» - вище «неба». Нова ієрархія виражає форму домінування над совістю, яку папа Бенедикт XVI перед своїм обранням назвав диктатурою релятивізму. Цей вислів може здаватися парадоксальним: диктаторство передбачає наявність диктаторів і підданих, тоді як релятивізм заперечує абсолюти та виступає проти всього, що вважає приналежним до категорії «управління», таких як істина, одкровення, дійсність, мораль. У диктатурі релятивізму радикальна реконструкція нашої людськості та віри відбувається "незагрозливим" чином - через культурні перетворення. Релятивізм одягає маску, насправді ж він є домінуючим та руйнівним.
У минулому ті, кого на заході називали "ворогами" (марксизм-ленінізм, криваві диктатури), зазвичай, були чітко визначені, єдині, чужі західним демократіям, агресивні, централізовані.
ідеологічні, регіональні. ''Вороги" керували, вживали брутальних методів, таких, як силове захоплення влади, репресивний політичний режим, ув'язнення та вбивства. Це призводило до встановлення національних та регіональних тоталітарних режимів. У постмодерністському світі ворог є нечіткий, потаємний, чисельний, всередині інституцій, "дружелюбний", поширений, незв'язний, децентралізований, милий, тихий, глобальний. Його стратегії м'які, непрямі, культурні, невимушені, діють всередині. Кінцевим результатом всесвітнього диктаторства релятивізму є реконструкція людини й природи, культурна пропаганда відступництва у світі, зокрема у розвинутих країнах.
Як і ідеологічні системи минулого, глобальна етика знищить сама себе. Створена на внутрішніх суперечностях, вона не зможе довго існувати. Християнство не перемине, більше того, новоявлена глобальна цивілізація покликана бути цивілізацією любові. Нова глобальна культура є культурою, яку Церква тепер покликана євангелізувати. Ми, за словом Христа, є у світі, але ми не є від світу. Зараз реальність у світі є такою, що християнам "допомагають", часто неусвідомлено, переплутати парадигми й цінності глобальної етики із соціальною доктриною Церкви, "розуміння культур" із повагою до культури, "принцип рівності" нової етики із концепцією справедливості у юдаїзмі та християнстві, "зростання свідомості" та "сенсибізація" з моральним та теологічним формуванням сумління, "тендерні пріоритети" та "права жінок" із вченням юдаїзму та християнства про однакову гідність чоловіка та жінки, "позитивні умови проживання" з життям із надією, своєвільну "свободу вибору" із свободою у Христі, людську гідність із одвічним законом, записаним у серці людини; "репродуктивне здоров'я" із зачаттям здорової дитини, "безпечне материнство" із здоровими матерями і дітьми (народженими чи ненародженими), кампанії "із зміни поведінки" (спрямовані на ширше вживання контрацепції та презервативів) із вихованням стриманості та вірності, "права людини", запити та відсутність дискримінації із Доброю Новиною про милосердих Господню любов, план дій ООН, випрацюваний на конференціях, "цілі розвитку тисячоліття" із інтегральним розвитком шанованих людьми цінностей та культур і т. д.
Часто християнам бракує вміння відокремити нову, сконструйовану, начебто "голістичну" етичну систему від Господньої цілісності та одвічного плану спасіння; побачити, зрозуміти, що ці два способи мислення діаметрально протилежні. Вони включені у численні партнерства, якими керують творці нової глобальної етики. Церква повинна поважати себе та бути незалежною від "радикального" плану дій. Життєво важлива лінія відокремлює пост християнський гуманізм глобальної етики від справжньої повноти християнського гуманізму, який провадить спасіння у Христі та підтримує Церква. Насправді ж ця лінія більше не проявляється чітко. Терміновим завданням Церкви є віднайдення християнської ідентичності, відокремлення її від амбівалентних планів дій.
Поєднання християнської керигми та глобальної етики несе подвійну небезпеку. По-перше, нові концепції прагнуть поширитися у тій сфері, де потрібно поширюватися євангелізації. Християни проповідуватимуть права людини, підтримку та "Цілі розвитку тисячоліття" замість того, щоб звіщати добру новину. Мало-помалу вони спокусяться секулярними цінностями та витратять свою християнську ідентичність. Хіба папа Іван Павло 11 не говорить в енцикліці "Redemptoris Missio" про поступову секуляризацію спасіння?
По-друге, якщо християнські лідери використовуватимуть концепції нової етики без чіткого роз'яснення її відмінностей від Соціальної доктрини Церкви та Євангелія, як це часто трапляється, то зменшуватиметься її вірність та спостерігатиметься тенденція до непомічання, невідокремлення відмінностей.
Плутанина, яка стане результатом такого стану речей, призведе християн до поступового руйнування віри.
У "Novo Milenio Ineunte" папа Іван Павло II запрошує нас розпочати з Христа: таким є новий шлях, до якого ми тепер покликані.

 

Переглядів: 2283 | Додав: bgd | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Є над чим замислитися, чи не так!
Відповідь: ТАК Є НАД ЧИМ ЗАМИСЛИТИСЯ!!!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2017