ГоловнаМій профільРеєстраціяВихідВхід Четвер
21.09.2017
00:43
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 77
Теги
Фотоальбом НГУ
Україна. Друга світова.
Форма входу
  
Головна » 2010 » Травень » 2 » Ukraine pique: до фінішу шляхами Хунчжана та Інхуаня
11:38
Ukraine pique: до фінішу шляхами Хунчжана та Інхуаня
Ukraine pique: до фінішу шляхами Хунчжана та Інхуаня

Ukraine pique: до фінішу шляхами Хунчжана та Інхуаня  АБО, ЯК УКРАЇНУ РОЗПРОДАЮТЬ ЯНИЧАРИ
Весною 1898 року цар Микола II уклав із Китаєм договір, за яким Порт-Артур і Таліенван на Ляодунському півострові були передані на 25 років в "оренду" Росії з правом організації там військово-морської бази.

Російській імперії також було надано право провести залізничну лінію через Південну Маньчжурію для з'єднання цих портів з Великої Сибірської магістраллю.

Китайські чиновники Лі Хунчжан та Чжан Інхуань отримали за цю невигідну для їх країни оборудку від царської влади величезний хабар. Щоправда, росіяни обдурили китайців, бо спочатку пообіцяли 3 мільйони золотих рублів, натомість виплатили лише 750 тисяч.

Росія перетворила фортецю в незамерзаючу військово-морську базу і в терміновому порядку проклала до неї Китайсько-Східну залізницю - КВЖД. Уже за два роки під час придушення Іхетуаньського повстання царські війська окупували всю Маньчжурію.

Що стосується китайських чиновників, які сприяли продажу Росії території свої країни, то доля жорстоко обійшлася з ними. Втім, обидва не встигли скористатися зі своєї зради: Лі Хунчжан, як пишуть історики, помер "у страшних муках" за 3 роки після підписання договору з Росією, а шляхи Чжана Інхуаня губляться в пісках часу. За непідтвердженими даними, невдовзі був чи то повішений, чи розстріляний.

Нічого не нагадує?

Історичні паралелі - доволі небезпечна річ, з огляду на те, в якій бік намагатися їх трактувати. Паралель вийде особливо повною з огляду на те, що тоді росіяни збудували КВЖД в інтересах своєї військово-морської бази у Порт-Артурі, а трохи більше ніж за 100 років оголосили про плани будівництва у Криму залізнично-автомобільного мосту через Керченську протоку.

Проте головне, чому вчить історію тих, хто намагається ігнорувати її уроки, то це повторенням зі схожими наслідками.

Цей історичний дискурс наведений з метою не так провести паралелі зі свіжою ратифікацією харківського пакту Януковича-Мєдвєдєва стосовно пролонгації перебування Чорноморського флоту Росії до 2047 року, (угода вступає в силу у 2017 році за формулою 25+5 років), скільки для того, аби дати уявлення лише про частину наслідків для національної безпеки України, які можуть настати з моменту 27 квітня 2010 року.

Дня, який ризикує стати трагічно-символічним для багатьох українців, бо ратифікація у Верховній Раді угоди "газ за флот" сталася на наступний день після роковин Чорнобильської катастрофи.

Скрізь, де Росія реалізовувала свої національні інтереси, Москва ніколи не була зацікавлена у встановленні сильного місцевого авторитарного режиму.

Останній приклад, де російська геополітика даремно буксує вже понад 10 років - Білорусь, яка за всіма ознаками є "первой из первых" зовнішньополітичних союзниць РФ. Навіть стовідсоткова енергозалежність Мінська від "великого брата" не зробила Олександра Лукашенка більш прогнозованим та чутливим до побажань російського керівництва.

Скільки би не звинувачували білоруський режим в авторитаризмі та утисках опозиції, практично залізобетонна внутрішня стабільність всередині цієї країни робить усі спроби Росії вплинути на її зовнішньополітичний курс малоефективними.

Намагання української влади стати для Росії партнером №1 на пострадянському просторі, потіснивши Білорусь, не викликає жодних сумнівів.

Для повноти картини нова українська влада мала би ще більше догодити амбіціям Москви та здійснити крок, на який не наважився навіть Лукашенко.

Йдеться, звісно, про бажання Росії отримати від України "агреман" на визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії. На цей крок, як відомо, пішли тільки Нікарагуа, Науру та терористичний рух "Хамас".

Юрій Макаров в останній по часу статті "Згадуючи післязавтра", описує те, що відбулося в Україні, словосполученням point of no return, тобто "точкою неповернення".

Він переконаний, що "відтепер усі події мають відбуватися ще швидше. Навіть окремі вияви непокори, на які ми спроможемося, змусять біло-блакитних почати закручувати гайки - просто тому, що іншого способу дій вони не розуміють і не уявляють.

Це означає, що репресії проти ЗМІ та окремих громадян не за горами". Тим, хто вважає такий висновок перебільшенням, хотілося би нагадати про свіже "маскі-шоу" у кримському БЮТ. З такими темпами розкручування маховика політичних репресій, повномасштабний обшук у центральному офісі БЮТ на Турівській та штабах інших опозиційних сил вже не виглядає таким вже й фантастичним.

До речі, з метою подальшого поглиблення розколу всередині опозиційного таору, влада може піти на імітаційний тиск проти представників так званої "конструктивної опозиції".

Факти говорять про те, що за 50 днів свого президентства Віктор Янукович зумів стати антигероєм не тільки для значної частини українських громадян, але й суттєво підірвав власні іміджеві позиції в світі.

Відео та фото з брутальної бійки всередині Верховної Ради поставили на двомісячній інформаційній кампанії АП, яка поширювала всередині країни та за її межами тезу про настання "епохи стабільності", жирну крапку.

Причому мета організаторів побиття була теж зрозумілою - всім бажаючим протестувати проти дій влади було у максимально доступній формі продемонстровано: уявіть, ЩО ми зробимо з вами, якщо ми змогли зробити ТАКЕ з народними депутатами!

Звернімося до свідчень безпосереднього учасника подій Анатолія Гриценка. У своєму блозі він пише про таке: "Старожили Ради кажуть, що такої звірячої бійки у парламенті не було НІКОЛИ. Охоронці і водії, які поповнили ряди фракції ПР, не мають жодних моральних обмежень, про інтелект я не кажу. Зламані носи і розбиті до крові обличчя, мозкові травми, професійні удари в печінку, нирки, тримаючи за волосся...Немає жодного сумніву: якби в їхніх руках опинилася заточка, не зупинилися б і перед убивством. Вони тупо виконували накази "смотрящіх". А ті - наказ патрона, який гарантував ратифікацію. Пишу це для тих, хто дещо легковажно звинувачує депутатів НУ-НС у нездатності фізично втримати свої ряди у залі. Формуючи список НУ-НС, Ющенко дійсно включав туди своїх - родичів, кумів і фаворитів, але він не додумався, як це зробив Янукович, запустити в Раду професійних бійців, готових виконати будь-який наказ...Ми розуміли, що ратифікацію не зупинити ніякими, навіть самими скоординованими і ефективними діями".

Парадокс полягає у тому, що під гаслом нормалізації стосунків з Росією, Янукович призвів до небувалого раніше сплеску русофобських настроїв в українському суспільстві.

Причому сама природа такої ксенофобії матиме алогічну та довготривалу природу, оскільки зачіпає не лише традиційно вороже до Росії націоналістичне середовище Західної України, але й цілком космополітичний Київ.

Перші паростки цієї національної нетолерантності, рукотворно вирощеної самою владою, країна, можливо, зможе наочно побачити вже під час урочистих подій у Києві 9 травня, які відбуватимуться за участі військових з Росії та Білорусі.

Другим очевидним наслідком політики Януковича стало реальне, а не уявне поглиблення регіонального розколу країни.

Виглядає на те, що для нової владної команди Україна - це якесь "історичне непорозуміння". Капітулянтські дії нової "української" влади (тепер це словосполучення можна писати хіба що саме так - у лапках) збіглися в часі із зусиллями, коли Росія активно намагається реалізувати новий амбіційний план по "собиранию земель русских".

На відміну від нових господарів Банкової, здатних вибудувати гру на один-два ходи наперед, Кремль проводить багатоходову галузеву комбінацію та готує міцний фундамент побудови кругової оборони своїх інтересів та власності в Україні, який навіть при великому бажанні не зможе зруйнувати нова українська влада.

Нас очікує здача цілих стратегічних галузей України. Йдеться про авіабудування, енергетичну галузь, війську промисловість, територію Керченської протоки.

Україна входить до елітного клубу 7-ми світових країн із замкнутим циклом авіабудування та входить до десятки лідерів з експорту зброї. Якщо хтось думає, що весь цей потенціал Росія просто переключить на себе, то він помиляється.

Скажіть, навіщо росіянам модернізувати українську промисловість, вкладаючи неймовірні кошти, коли немає на що модернізувати власну?

Тримаючи в голові майбутнє усунення Януковича від влади, Кремль просто планує знищити своїх конкурентів, щоб увесь ресурс не дістався в руки наступникам чинного президента.

За словами одного з керівників Меджлісу кримськотатарського народу Алі Хамзіна, харківські газово-флотськи угоди викличуть, швидше за все, гостру кризу всередині України, що може навіть призвести до розпаду держави, одночасно з посиленням російського впливу в регіоні.

Алі Хамзін висловив переконання, що офіційна Москва на Чорноморському флоту не зупиниться і спробує "зробити Крим істинно російською". А це означає, що для кримських татар "наступив новий етап випробувань, які будуть важкими, і кримськотатарському національному рухові слід готуватися до цього".

Алі Хамзін припускає, що цілком можливий "розвиток непередбачуваних ситуацій для кримських татар". Цікаво, а чи є серед представників т.зв. "політичної еліти" України люди, які можуть так само як це зробив представник кримсько-татарського народу, сформулювати небезпеку для українського народу.

Дозволимо собі ще раз зацитувати Юрія Макарова, слова якого якнайкраще демонструють, що буде далі. "Коли невдовзі вигнані лідери нинішнього режиму шукатимуть - і, цілком очевидно, знайдуть - порятунок за межами нашої країни (найімовірніше, на Сході), не обійтися без другого кроку. Перед усеукраїнським трибуналом мають постати всі ті, хто своїми діями чи бездіяльністю сприяв злочинам проти держави, забезпечував їхню юридичну, організаційну, пропагандистську підтримку. Я хотів би, щоби в усіх поплічників лідера вже сьогодні боліла голова. Хай знають, що є вчинки, які не передбачають строку давності. Це все без емоцій. Вони звикли рахувати. Нехай порахують".

Тарас Березовець, Ярослав Макітра _ П'ятниця, 30 квітня 2010, 17:06 Версія для друку Коментарі 380

Переглядів: 1464 | Додав: bgd | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Цікаве в мережі



Архів записів
Друзі сайту

Copyright www.ternsou.at.ua © 2017